Село Богданівка: У майбутнє – зі славним минулим
Кожне село в Україні певне може похвалитися історією, але про славне минуле
села Богданівки можна розповідати не те що годинами - днями! Переплелися події
і долі у такий візерунок, що вистачить вивчати і пишатися не одному поколінню.
Про особистостей яких пам’ятають, люблять і шанують, про сьогодення Богданівки
говоримо з сільським головою одного з минулих скликань Станіславом Делюрманом.
- Варто, певне, розпочати з історії села. Вона у нас давня і славна. Як свідчать пам’ятки археології, наша місцевість була обжита ще в сиву давнину. Так, зокрема, під час розкопок, проведених у 1949 році археологічною експедицією були виявлені сліди давнього поселення на Лагерській горі, на правому боці балки, що проходить через село попід Чорним лісом. Тут під час розкопок було виявленj невелика уламки посуду із глини із значною домішкою піску. Науковці вважали, що це було скіфське поселення. Однак через набіги монголо-татар, створювалися несприятливі умови для виникнення постійних поселень у нашому краю.
Тільки з виникненням Запорізької Січі ( перша половина ХVІ століття), яка стала відігравати роль щита, що прикривав руські, польські та литовські землі від набігів татар і турків, тут, як і далі на південь починають з`являтися невеличкі поселення. Це були зимівники запорізьких козаків. Деякі з козаків, відчувши знесилення від постійних тривог, безперервних бойових дій і смертельних небезпек, почали залишати військо і займатися сільським господарством. На облюбованих степових місцях вони зводили невеличкі поселення, які називалися зимівниками. Якраз із козацьких зимівників виникли такі села нашого району, як Шамівка, Костянтинівка, Петрове, Орлова Балка, Водяне та інші. На місці колишніх зимівників виникли ряд хуторських поселень і в Чорному лісі. Серед них у матеріалах подвірного перепису Олександрійського повіту 1886року згадуються Водянський, Уховський, Лагерський,що стоять у Чорному лісі на місцях поселень, які були тут раніше засновані із запорізьких і гайдамацьких хуторів. Перші оселі на місці сучасного села Богданівки з’явилися тут після скасування села Лагері. За кілометр-два на північний захід від центру сучасного села виникли хутори Кушнеров, Лагерський, а на схід між сучасною Богданівкою і Водяним, біля витоків річки Водяна, – хутір Повалія. На місці села Лагері виникли хуторки поселян, які мали пасіки.
Велику роль у прискоренні заселення території теперішнього села і в проведенні у великих масштабах лісорозробок у Чорному лісі зіграло будівництво залізниць. Перша залізниця, яка була тут прокладена у 1869 році, з`єднала Харків із Одесою через Кременчук і Єлисаветград. У 1876 році був відкритий рух на лінії «Фастів-Знам`янка», яка одержала назву Фастівської залізниці .
У 1905 році на лінії Харків-Одеса на схід від центрального переїзду був зведений будинок, де містився полустанок № 7, що називався Чорнолісся. Зараз у цьому будинку живуть залізничники.
Загалом село Богданівка, як адміністративний центр Богданівської сільської ради, засноване у 1909 році. Географічно розташоване на відстані 15км на північний захід від міста Знам`янки та 35км на північний схід від обласного центру міста Кіровограда.
- Якщо ж говорити про людей, кого хочеться згадати?
- Багатьма історичними подіями славиться село, але найбільша цінність - люди. Ми пишаємося земляками, котрі відомі не лише у селі чи районі, а й далеко за межами області і навіть України. Звісно, це насамперед Іван Гурович Ткаченко. Свою діяльність розпочав 17-літнім юнаком: по закінченні робітфаку (1936) за направленням працював у Богданівській вечірній школі. Окрім математики, він викладав російську й німецьку мови. Учні були захоплені цікавими уроками математики, які проводив талановитий педагог. Під час війни, з вересня 1941 р. до звільнення від окупантів території Знам’янського району, І. Г. Ткаченко був у складі підпільно-диверсійної групи ім. Б. Хмельницького. Після визволення села він був призначений директором Богданівської середньої школи (1944). Школу відбудовували разом: учні, вчителі та батьки. Розповідали,що вчителі разом з учнями виготовляли наочне приладдя, таблиці, схеми. Він сам готував кадри для своєї школи. Це, звичайно, нелегкий процес, але дуже відповідальний, бо саме через педагогічний колектив він виховував і учнів. Багато так званих важких учнів виросли справжніми людьми. На стінах школи висіли стенди з написами: «Образив товариша — принизив себе», «Дружба на все життя», «Контролюйте себе самі». Учні самі організовували чергування, самі стежили за порядком у школі.
При школі працював трирічний агротехнічний університет для всіх учителів. За часів керівництва Богданівською середньою школою І. Г. Ткаченком вона стала справжньою науковою лабораторією, до якої їхали за досвідом вчителі не тільки з України, а й із-за кордону. На посаді директора (1944— 1982) Іван Гурович проявив себе талановитим керівником, організатором педагогічного колективу, активним громадським діячем. Його поєднувала тісна співпраця і дружба з Василем Сухомлинським,котрий називав І. Г. Ткаченка справді народним учителем.
Дякую долі, що звела мене із Станіславом Миколайовичем Ніколаєнком, нині ректором Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктором педагогічних наук, професором, академіком Національної академії педагогічних наук України нашим богданівським. Народний депутат України кількох скликань, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, у 2005-2007 роках Міністр освіти і науки України, голова Громадської Ради освітян і науковців України та Асоціації працівників вищих аграрних навчальних закладів. Розробник і автор ряду законів, зокрема щодо запровадження єдиного фіксованого податку у сільському господарстві, меліорації земель, збереження і розвитку профтехосвіти і вищої школи. У 2014 році обраний ректором Національного університету біоресурсів і природокористування. Ми пишаємося Станіславом Миколайовичем, а він завжди відстоює інтереси рідного села,у багатьох випадках його допомога неоціненна, бо переживали всякі часи.
Григорій Федорович Пугач. Саме йому завдячуємо написанням історії села, створенням музею. На жаль, сьогодні музей вже не функціонує. Але є світла пам’ять про надзвичайного вчителя, котрий знав кожного із 300 учнів на ім.»я, батьків, сімейний стан і таке інше. На педагогічних радах казав, що коли вчителі виставляють оцінку, то це не учня оцінюють, а себе.
Старше покоління богданівців ще добре пам’ятає надзвичайно захоплюючі вистави театрального гуртка під керівництвом Яременка Олександра Матвійовича, виступи оркестру народних інструментів, який із успіхом давав концерти не тільки в Богданівці, а й в інших селах району ще в довоєнний період.
Не можу не згадати Володимира Хомича Іванченка, бригадира тракторної бригади упродовж мало не сорока років. Закоханий у свою справу, відданий професії, користувався заслуженим авторитетом всіх сільчан.
Неповною буде розповідь якщо не згадати Юрія Федоровича Манька, за керівництва якого село розквітло, адже було багато зроблено для благоустрою, поліпшення інфраструктури.
Я можу ще довго продовжувати розповідати про наших земляків, багато хто зробив неоціненний вклад у розбудову села, його розвиток, залишив велику культурну спадщину.
- Ви були сільським головою – які проблеми вирішували і як оцінюєте нинішній стан справ у селі?
- Про мої справи мабуть краще скажуть люди… Асфальтували чотири кілометри доріг, перекрили дах у Будинку культури, відновили за допомогою народного депутата Станіслава Ніколаєнка переїзд, який було закрито під час будівництва швидкісного руху. Підтримували спортивні заклади, допомагали футбольній команді, приділяли увагу соціальному захисту і культурі та багато іншого. Нинішній сільський голова Анатолій Іващук багато робить для розвитку села, йому вдається у непростих умовах вирішувати невідкладні завдання, розвивати село, впорядковувати.
- Чого очікує громада від наступних виборів, від об’єднання Суботцівської громади, від реформи децентралізації?
- Якщо чесно, то з пересторогою, певними побоюваннями, але і з надією на те, що вдасться зробити для села більше, виконати ті завдання на які не вистачало коштів чи інших ресурсів. Усвідомлюємо, що реформа потрібна, головне не втратити напрацювання минулих років, не розчинитися на фоні центру ОТГ. Будемо працювати, будемо спільно вирішувати проблеми, тож у майбутнє - з оптимізмом.
Записала Надія Коленченко –
для сайту «Суботці.Інфо»
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?