Політичні лідери громади: Анатолій Іващук
Сайт «Суботці.Інфо», з огляду на місцеві вибори, що наближаються, продовжує серію інтерв’ю із людьми, які заявили про свої наміри балотуватися на посаду голови громади. Інтерв’ю беремо у порядку черговості – з ким і коли вдалося домовитися про зустріч, переговорити. Це інтерв’ю – із сільським головою Богданівки Анатолієм Іващуком.
- Я приїхав у Богданівку 1984 року за розподілом, коли закінчив історичний факультет педагогічного інституту імені Пушкіна в Кіровограді. Тут перші чотири роки працював спочатку вчителем, а потім – заступником директора з навчально-виховної роботи Богданівської ЗОШ №1, після чого був переведений на посаду директора школи в село Цибулеве. Це ще одне моє рідне село, про яке я завжди згадую з теплом. Може, там би й залишився. Але то були компартійні часи. В 1989-му році приїхав до школи перший секретар міському партії і запропонував перейти на роботу в місто Знам’янку на посаду завідувача кабінетом політосвіти міського комітету партії. Відмовити тоді першому було не можливо. Тому я погодився і працював на цій посаді до 1991 року.
- Чим займалися, коли завершилася ера СРСР?
- Як і багато людей у ті часи, я залишився без роботи, але сидіти без справи не звик, тому пішов і влаштувався викладачем та методистом у Знам’янське ПТУ №3. Але весь час, де б я не працював я жив у своїй вже рідній Богданівці. Тому тут у 1993 році тодішній голова сільської ради М.С. Равішин запропонував мені посаду заступника голови виконкому по роботі з молоддю. І вже звідти у 1994-му році я вперше балотувався на посаду голови сільської ради. Вибори тоді я виграв і очолював громаду два терміни, до 2002 року. Опісля займався підприємницькою діяльністю, поки мене у 2003-му не запросили на роботу в районну державну адміністрацію на посаду заступника голови з гуманітарних питань. У 2006-му році виборці Богданівки і Кучерівки знову довірили мені очолити громаду, а у 2009-му, за поданням тодішнього голови ОДА В.К.Моцного, Президент України В.А.Ющенко призначив мене головою Знам’янської райдержадміністрації, де я працював до закінчення терміну його повноважень як Президента у 2010-му році.
- Дивна ця ситуація, коли змінюється Президент, і починає «трусити» всю вертикаль влади – від малого села аж до Києва.
- Я переконаний, що це неефективна політика, коли приходить новий керівник держави і вся попередня кадрова політика ігнорується. Будучи на посаді, я закінчив Академію державного управління і мене здивувало, що коли змінився Президент, людина з моєю освітою і досвідом стала нікому не потрібна. Втім, як педагог, я завжди сподівався повернутися до школи і займатися своєю улюбленою справою. Але на той момент всі посади вчителів історії у моєму селі були зайняті, тож ми на сімейній раді почали думати, як бути далі. Тоді я й згадав слова покійного брата, котрий казав: «Щастя складається з багатьох речей, і одна з них це робота, а займатися треба тим, що вмієш найкраще, або любиш найбільше». Вирішуючи, що робити, я згадав, що дуже люблю працювати на землі.
- Вирішили стати фермером?
- Не все було так просто й відразу. Спочатку експериментував на городі. Вирощував десятки різних сортів картоплі. Іноді мав урожай по 500 кг із сотки! Цьому навіть друзі не вірили, поки я по факту не показував. Поступово моїм захопленням надихнулася і дружина. Зараз вона експериментує з помідорами та квітами. А тоді я запропонував родині створити фермерське господарство. Усі документи оформлювали на дружину, бо я не відкидав можливості повернутися на роботу у державні органи влади чи місцеве самоврядування. Як тільки ми створили господарство, мені зателефонували й запропонували посаду заступника директора з розвитку агропромислової компанії. Я вирішив, що суміщатиму власну справу та найману працю, і на цій посаді відпрацював п’ять років. Так прийшов 2015-тий рік, і знову вибори. Мені знову односельці запропонували балотуватися на посаду голови і підтримали на виборах. Відтоді я знову Богданівській сільський голова.
- Знаєте, у минулі роки через брак фінансів і непродуманість державної політики село просто виживало. Часто нашим головним завданням було заспокоїти людей, допомогти їм. Я пригадую 90-ті роки, особливо середину, коли кожен день приймав десятки людей, особливо пенсіонерів, які просили допомогти отримати їхню зароблену пенсію. Це були неприємні хвилини, бо люди залишилися без копійки грошей. Тому ми тісно співпрацювали із пенсійним фондом, який тоді очолювала Яніна Іванівна Гаврилюк. Щодня, за підсумками прийому, я зв’язувався з нею і передавав прізвища та імена з адресами тих людей, кому треба було вкрай терміново видати гроші, бо їм не було за що купити хліба. З жахом пригадую той час і добре, що ми його пережили. Вже наприкінці 90-х, коли Ющенко став Прем’єр-міністром, ситуація вирівнялася. Хоча сільські бюджети і тоді не наповнювалися так, як потрібно. Головною причиною вважаю була недосконалість податкової політики і відсутність чіткої людиноцетричної стратегії розвитку країни. Коли почала змінюватися податкова політика, коли сільські ради почали реально впливати і на ставки податків, то і сільські бюджети почали активніше наповнюватися і можливостей для розвитку стало більше.
Так за останні чотири роки ми свій сільській бюджет змогли збільшити з 4,5 мільйонів у 2016 році до 13,5 мільйонів у 2019 році. Ці надходження дозволили нам забезпечити належний рівень утримання двох закладів дошкільної освіти, які до речі, згідно Бюджетного кодексу, мали б фінансуватися з районного бюджету. Ми змогли активно займатися ремонтом доріг, спільно з органами виконавчої влади і за підтримки народного депутата Олеся Довгого вдалося вирішити питання фінансування і капітального ремонту медичної амбулаторії та спортивного залу районного будинку культури села Богданівки, капітально відремонтувати свердловину питної води, виготовити проекти будівництва нового комунального водопроводу, надавати субвенції районному бюджету на фінансування і утримання закладів освіти, охорони здоров’я та іншої соціальної інфраструктури, надавати допомогу односельцям, які потрапили у складні життєві обставини та ін.
На сьогоднішній день найбільш актуальними проблемними питаннями для вирішення в громаді є будівництво нового комунального водопроводу, будівництво і ремонт доріг, створення сучасної системи поводження з твердими побутовими відходами, благоустрій місць громадського користування і облаштування рекреаційних зон у парках і скверах, а також реконструкція сільського стадіону та багато інших питань, котрі життя кожен день ставить на порядок денний. Сподіваюсь, що новообрана рада і її керівництво продовжать розпочаті нашою громадою справи. Думаю, що такі сподівання мають і мешканці інших сільських рад. Скажу чесно, що моїм основним мотивом при прийняті рішення балотуватися на посаду Суботцівського сільського голови на теперішніх виборах, було якраз бажання мати можливість забезпечити збалансований розвиток усіх галузей та територій і вирішення проблемних питань кожного населеного пункту та запитів їх мешканців.
- Фактично, мова йде про стратегічне бачення розвитку території?
- Так, і моя позиція у цьому питанні сформувалася ще кілька років назад, коли я став прибічником створення об’єднаних територіальних громад. До речі, я не ставлю знак рівності між децентралізацією і створенням ОТГ. Це нам нав’язали такий підхід. Децентралізація – це передача повноважень від органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування щодо управління територіями. Передаються повноваження і фінанси у вигляді податків. Але все пішло іншим шляхом. Про децентралізацію забули і стали говорити, що потрібно швиденько об’єднуватися. І виникла проблема, бо ж кожен керівник села почав думати, а чого саме він не може бути центром громади? Навіщо нам об’єднуватися, коли нас тільки обрали і попереду ще п’ять років? У нас у районі на засіданні робочої групи ми спершу прийняли рішення, що створимо одну ОТГ в межах району. Формально вона мала називатися Дмитрівською, а фактично усі органи управління мали бути у Знам’янці. Спочатку говорили про одне, але несподівано з’явилося інше. Рішення про дві громади на території району! Село Богданівку чомусь включили до Дмитрівської громади, і все пішло шкереберть. На тлі цього Дмитрівська сільрада запропонувала сусідній Макарисі об’єднатися і вони створили ОТГ. Тому ми у себе почали радитися, що робити. Я зустрівся з сусідами – це Цибулеве, Трепівка і Казарня, з питання створення ОТГ. Тоді із Суботцями не зустрічався, бо вони однозначно розглядали створення ОТГ тільки із центром у Суботцях. Альтернативи не розглядалися.
- Ваші обидва села приблизно однакові за населенням та спроможністю. Чому не було мови про те, щоб об’єднатися в одну потужну громаду?
- По населенню у нас фактично проживає 4200 осіб, а в Суботцях - 3365. По бюджету ми практично рівні. І в цій ситуації ми з сільськими депутатами прийняли рішення про створення окремої Богданівської ОТГ та запропонували сусідам підтримати цю ініціативу. Перед цим я майже домовився із селом Цибулеве, вони не заперечували проти об’єднання. З ними у нас взагалі існує дуже тісний культурно-історичний зв’язок, адже село Богданівка у 1909 році було засноване якраз вихідцями з Цибулевого. У нас кожна друга родина пов’язана з цибулівськими родичами! Керівникам трьох сільських рад я намагався донести думку, що чим довше ми не об’єднуємося, тим більше ресурсів втрачають наші громади. Втім, з перемовин нічого не вийшло. Ми двічі ініціювали створення ОТГ у згаданому форматі, але дійти згоди не вдалося. Тому наприкінці 2018-го року ми зустрілися з в.о. Суботцівського сільського голови Т.М.Стрельцовою, запропонувавши об’єднання з Суботцями. Отримавши їхню згоду, Богданівка прийняла рішення на сесії сільради звернутися до РДА і ОДА для внесення змін у перспективний план, щоб нас виключили із території формування Дмитрівської громади і включили у територію Суботцівської. Але коли ми це зробили, Суботці повідомили, що не будуть спішити з об’єднанням, бо і так мають достатньо коштів. Мовляв, давайте почекаємо закінчення каденції. Тільки коли влада змінилася і тодішній Віце-прем'єр-міністр оприлюднив у Фейсбуці новий формат громад, за яким Суботцівської ОТГ не було передбачено, керівництво села почало рухатися нам назустріч. Ми прийняли рішення, провели слухання і 19 грудня 2019 року створили ОТГ у складі сіл Богданівка і Суботці. А потім Кабмін затвердив остаточний перспективний план, який примусово включив всі двадцять з лишнім сіл у майбутню Суботцівську громаду, тож і маємо ту конфігурацію, з якою йдемо на вибори 25-го жовтня.
- Я спираюся на тих, хто може професійно приймати рішення. Передусім це депутатський корпус. Я задоволений його роботою, ким би вони не були за фахом чи політичними поглядами. На сесіях ми майже не говоримо за політику. Ми вирішуємо конкретні питання. Та й у виконкомі у нас гарні фахівці. Це директори обох шкіл - Сергій Бойчук і Олег Тарасюк, а також завідувачки дитсадків - Інна Постойко та Наталя Скуйбіда. Крім цього у нас у виконкомі три бойові пенсіонери від організації ветеранів: Леонід Іванович Лелека (полковник у запасі, працює юрисконсультом у військовій частині), Валентин Сергійович Чуприна (колишній директор меблевої фабрики) і Галина Григорівна Чуприна. Вони небайдужі до жодних проблем на території. Окреме місце займає член виконкому Олександр Васильович Зуєв, директор Чорноліського лісгоспу. Його ділова і професійна позиція завжди допомагали нам у вирішенні питань. Кожного дня у своїй роботі я також спираюся на всіх керівників місцевих підприємств, як великих так і малих, на підприємців, фермерів, на ініціативи і запити членів громади. Я працюю так, щоб у мене особисто не було ворогів. Якщо хтось має неприязні стосунки, а я ж не можу усім подобатися, то це його проблеми. Для мене в селі немає поганих людей.
- З якими викликами доведеться стикнутися новій громаді?
- Найперший виклик – це кадрове забезпечення управлінських структур органів місцевого самоврядування. Дуже важливим буде гідно пройти процес організаційного становлення і формування кадрового забезпечення новообраних органів місцевого самоврядування. Другий важливий напрямок – це об’єднати інтереси громади, бізнесу і мешканців, щоб збалансувати розвиток кожного села і всіх галузей соціальної інфраструктури. В новоутвореній громаді не повинно бути синків та пасинків, кращих і гірших. Всі повинні брати рівноправну участь в соціально-економічному розвитку. І найголовніший момент – це забезпечити доступність соціальних і адміністративних послуг в кожному населеному пункті. Щоб після виборів людям не довелося за вирішенням питань, які вони раніше легко вирішували у сільраді, їхати кудись у громаду. Цього категорично не можна допустити!
Має бути створений повноцінний Центр надання адміністративних послуг і його підрозділи на територіях усіх нинішніх сільрад, де адміністратори будуть повноцінно обслуговувати людей. Це ж стосується і інших соціальних, адміністративних, освітніх і медичних послуг. Тобто культура, освіта та охорона здоров’я мають утримуватися так, щоб це відповідало інтересам мешканців громади в цілому і кожного населеного пункту окремо. Після об’єднання і формування нових органів управління, люди на територіях повинні почувати себе краще, а не гірше. Щоб цього досягти, потрібно об’єднати зусилля бізнесу, громади, політичних партій, мешканців і, залучивши допомогу науковців, розробити стратегію розвитку громади на найближчі п’ять років. Передбачити під неї фінансовий ресурс і рухатися до втілення у життя, таким чином збалансувати інтереси розвитку всієї громади і кожного її села.
На цьому ми закінчили розмову з Анатолієм Олексійовичем. Ми не публікуємо передвиборчої програми чи обіцянок, адже це не є завданням інформаційного сайту. Але продовжуємо слідкувати за політичною ситуацією у майбутній Суботцівській ОТГ. Очікуйте на інтерв’ю з іншими впливовими та відомими людьми громади!
Записала
Вікторія Талашкевич
фото надані героєм розповіді
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?