За побратима – від чистого серця!
Зазвичай, коли шукаєш героя для інтерв’ю, плануєш розповісти саме його історію. А буває так, що у відповідь чуєш – про мене не пишіть, напишіть про мого побратима, бо він того достойний. Присв'ячуємо цю статтю Дню Гідності та Свободи!
- Пане Дмитре, чим займалися
до АТО?
- Я був приватним
підприємцем.
- Вас мобілізували чи пішли за
власним бажанням?
- Так, мобілізували. На війні був з серпня
2014-го року до березня 2015 рік.
- Чи виконала держав свої
обіцянки перед вами, як учасником АТО?
- Ну, землю я отримав.
- Чим займаєтеся зараз?
- Продовжую підприємницьку
діяльність.
- Багато. До 10 осіб.
- Разом збираєтеся?
- Збираємося в основному 14
жовтня або на день загибелі воїнів. Стараємося відвідати місця поховань,
згадати їх.
- Дмитре, ви ніби і балакучий,
але про себе розповідаєте дуже стримано.
- Не люблю я цього. Ви про мене не пишіть,
напишіть краще про мого побратима – Володимира Мухурова, він цього справді
достойний. Проживає у Дмитрівці.
- Ну, то розкажіть про нього?
- Він розвідник, як і я.
Володимир був в 72-му розвід батальйоні. Мій товариш і кум. Людина, яка
відгукується на будь-який клич. В кого які б не були проблеми, завжди виручає,
знаходить вихід з усіх ситуацій. Може вирішити будь-яке питання. Скільки я його
знаю і працюю з ним, для нього немає питань, які не можна вирішити. Людина
добра, весела, товариська. Ніколи в нього немає злості. Не пам’ятаю такого, щоб
він сердився, завжди на позитиві. І завжди думає за своїх побратимів.
- Володимир був радником голови
з питань АТО в Знам'янській районній державній адміністрації. Крайній раз, що ми з ним робили разом – збирали
продукти для госпіталю в Кропивницькому. Там була нестача фінансування 50%.
Тож, він організував збір продуктів. А ще в нас є така ініціатива – «Допомогти
побратиму». Робимо, кому що треба – від елементарного порубати занести дрова до
якихось подарунків на свята дітям воїнів АТО.
Володимир також балотувався в депутати обласної ради – не пройшов. Був головою ветеранської спілки – вона була кращою в області. Завжди допомагав і допомагає батькам загиблих воїнів, іх дітям.
- От він цього реально достойний. Він всі ці
роки займався нами, військовослужбовцями. От приїхав хлопчина з Голованівська,
ми з ним разом були в госпіталі. Його звуть Дмитро Гуменюк. Він зателефонував в
госпіталь, щоб пройти лікування. А коли приїхав, виявилося, що місць немає. А
він вже з речами, відпустку на роботі взяв. Володимир це почув, пішов до
головного лікаря і хлопця взяли й пролікували. Він вирішив це питання.
- Люди завжди ділилися і
будуть ділитися на дві, на три категорії, на чотири. Більше розуміють ті, в
кого з родини там хтось побував. А хто просто побачив це по телевізору, йому
здається, що це відбувається десь за кордоном, за океаном. Багато хлопці пишуть
про випадки з маршрутками, коли не пускають. Не поважають. Люди по-різному
ставляться.
- Не шкодуєте, що пішли в зону АТО?
- Ні разу. Інша армія
вийшла, інше ставлення. Ви самі дивитеся новини, бачите, як хлопці воюють.
Записала Ася Цуркан, фото з
ФБ-профілю героя розмови
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?