Голодомор 1932-33 рр.: Знам'янський район – боротьба за життя
Замуровували в цеглу, спускали в колодяз, занурювали у став, ховали у вуликах... Так намагалися зберегти своє зерно селяни, яких оголосили куркулями у страшні роки штучно створеного голодомору. Ця трагедія торкнулася кожного українського села, кожної родини. Очевидців тих подій вже майже не лишилося, за них розповідають документи та свідчення, збережені на паперах.
Виконання плану хлібозаготівлі в 1931 р. у Знам’янському районі було проголошено "боротьбою за хліб", "жовтневим (листопадовим, грудневим) походом за хліб", а всіх тих, хто приховував хліб, прозивали "куркулями та їх агентурою", що призводило до арешту хліборобів. За кожною вулицею були закріплені бригади буксирників, які, у пошуках хліба, обходиликожен двір, не оминаючи клунь, комор, горищ будівель тощо. Крім, власне плану хлібозаготівлі, на села району були доведені ще й "окремі" плани здачі хліба на: оборону країни, на користь "ТСОавіяхему", на МОДР та на побудову літаків "Чекіст Знам’янщини".
Як зазначається в офіційному документі, що має назву – «Інформаційний лист Знам’янського районного партійногокомітету про хід господарсько-політичних кампаній уЗнам’янському районі станом на 20 листопада 1931 року», селяни, яких називали одноосібникамиабо куркулями, чинили шалений опір у вивозі й виконанні плану хлібозаготівель. Для прикладу додаються декілька фактів:
с. Казарня – у колгоспн. Дименко замуровано в цеглі 2 бочки з зерном біля 25 пудів;
с. Д-Кам’янка – у ставку знайдено 15 пудів пшениці, в цьому ж селі знайдено в колодязі 8 пудів пшениці;
с. Шамівка – у ставу знайдено насипом біля 10 пудів пшениці (яка була зібрана і пересушена);
с. Топило – на степу у зволіканнях знайдено 10 пудів пшениці у підпаленому вигляді (злочинця не затримано);
В документах також зафіксовано, що під час проведення хлібозаготівельної кампанії виявлено «правоопортуністичні дії керівників сільрад та колгоспів:
с. Цибулів – у керівників колгоспів панує настрій: "поки буксирна бригада є, хлібозаготівлі виконуватимемо, а поїде – крапка". План хлібозаготівлі виконаємо, але "за наслідки не відповідаємо".
Згідно з документами, були й такі керівники партосередків та колгоспів, які самі голосували за директиви РПК, приймали плани, але їх не виконували.
По Суботській сільраді – голова артілі т. Пророк, кандидат партії, за бездіяльність, яка була проявлена під час хлібозаготівлі, небажання виконувати директиви РПК, з лав партії РПК виключив і по радянській лінії притягнуто до судової відповідальності.
Цибулівська сільрада – секретар партосередку т. Фіртич, що своєю куркульсько-опортуністичною поведінкою, твердженням про нереальність плану, демобілізаційний настрій у виконанні плану не сприяв у роботі буксирної бригади ВУРПСУ, не боровся з куркульськими настроями серед окремих груп колгоспників, не мобілізував усіх комуністів на виконання планів хлібозаготівлі тощо, РПК виключено з лав партії та притягнуто до судової відповідальності.
Кучерівська сільська рада – райуповноважений РПК т. Гавриков, замість виконання дорученої роботи райпарткомом по виконанню плану хлібозаготівель почав залицятись до дружини одного колгоспника. Останній, заставши вдома Гаврикова, побив голову і Гавриков дезертирував із села, не поставивши про це довідома РПК, чим підірвав своєчасне виконання плану по колгоспу, за що справу на нього передано до райКК.
У зв’язку з невиконанням планів хлібозаготівель, райпарткомом уживалися різні примусові заходи. Наприклад, накладався м’ясний штраф. Громадяни, котрі не виконували такі страшні непомірні плани, виселялися до Сибіру. Рішучих заходів до торговців хлібом та іншими товарами вживала міліція. Їй допомагала розгалужена мережа таємних агентів. Тогочасна війна з власним народом проводилася й на шпальтах газет, що булистворені у кожному районному центрі. У нашому районі таку "почесну" роль виконувала заснована у березні 1930 р., знам’янська газета "Соціялістичний темп" (сучасні "Знам’янські вісті").
Повідомлення з газети "Соціялістичний темп"про низький рівень виконання плану хлібозаготівліпо Казарнянській сільраді Знам’янського району 18 січня 1932 р.
15 перших днів ударного місяця січня керівники Казарнянської сільради на чолі з секретарем партосередку Тимошевським, уповноваженим РПК Куксенком та головою сільради Калмазом,злочинно згаяли й тільки 16 січня довели плани до учасників.
Наслідком цього Казарня захрясла на ганебних показниках, виконавши свій річний план всього навсього на 60,5 %, зокрема з пшениці на 61,2 %, з жита – 49,8 %, з фуражних культур – на 68 %. Колгоспи виконали свій хлібоплан на 61,5 %, одноосібники – на 46,2 %, куркулі – на 50 %.
За п’ятиденку з 11 по 15 січня тільки друга та третя бригади заготовили 12 центнерів, з них 6,5 центнерів пшениці, а перша бригада не заготовила жодного кілограма. Ці ганебні показники – незаперечливий доказ невміння й нехотіння керівників сільради рушити маси в бій за хліб. Притягнути до права конкретних винуватців, що поставили Казарню під загрозу зриву хлібозаготівель.
Відібраний у селян Знам’янщини хліб вивозився на приймальні пункти Союзхлібу. Один із них був на ст. Трепівка. Про ситуацію, що там склалася, свідчать такі факти: "Змоги приймати зерно в серпні 1931 року вже не було куди, хоч щодня туди надходив хліб. На станції під відкритим небом виросли хлібні завали. На станцію для вивезення хліба щодня прибувало лише по 1-2 вагони".
Від голоду не втечеш – про зриви хлібоздачі у Суботцівському партосередку та випадки людоїдства
Голод у Знам’янському районі почав відчуватися навесні 1932 р. Як зазначено у протоколі засідання РНК УСРР від 21 травня 1932 р. щодо надання фінансової та продовольчої допомоги колгоспам, по Одеській області (у 30-ті роки Знам’яський район входив до її складу) вирішили надати п’яти районам: Зінов’євському, Добровеличківському, Знам’янському, Великовисківському та Новомиргородському.
За зриви хлібоздачі, за клопотанням Суботцівського партосередку, у грудні 1932 р. було звільнено голову місцевого колгоспу. На початку 1933 р., за невиконання плану хлібозаготівлі, на "чорну дошку" було занесено колгосп "Фрунзе" Дмитрівської сільської ради. За це також виключили з партії, наприклад, голову Цибулівської МТС та голову колгоспу "Шлях до комунізму" (с. Новоолександрівка).
Виїзною сесією "народного суду Знам’янського району", 31 січня засуджено до тривалих років ув’язнення "шкідників – ворогів соцбудівництва" – Брайка Михайла Федотовича (10 р. за приховування зерна), Пшіника Тимоша Семеновича – до 10 р. (за знайдені 10 цнт. зерна "у вуликах, на горищі в горшках"); всього засуджено 7 осіб на 5, 8 та 10 р. Усі вони були оголошені "ворогами народу", "крадіями колгоспного хліба".
У зведенні інформаційного сектора оргінструкторського відділу ЦК КП(б)У про факти голоду в областях республіки від 01 квітня 1933 р., йшлося вже про страшні речі: "В Одесской области зарегистрированы случаи людоедства – в Н.-Миргородском, Знаменском, Н.-Украинском и Первомайском районах".
Навесні, а то й раніше, зафіксовані випадки людоїдства у Знам’янському районі… Масовий голод охопив і місто, у якому, як і у більшості міст тодішньої Зінов’ївської округи, припинили виплати заробітної плати.
Припинило роботу депо ст. Знам’янка так,як її робітникипухли від недоїдання. А торгівля хлібом на базарі вважалася спекуляцією, за щопередбачалася сувора кримінальна відповідальність.
Коли Зам’янськийрайон помирав, вище більшовицьке партійне керівництво із Зінов’ївська, Харкова, Одеси отримувало безкоштовно рибу, цигарки, олію, цукерки (!), цукор, сир та ін. (всього – 11 найменувань продуктів)!!! Селяни рятувалися, зокрема, і втечею у центральні області Росії та Кубані. Із "самовільними виїздами" влада повела жорстоку боротьбу – арешти "злісних підбурювачів поїздок", а тих селян, які виїжджали за межі України, відразу ж повертали у голодне пекло… Не маючи можливості уникнути смерті, селяни вмирали тепер на залізничних станціях… На станції Знам’янка трупи померлих знімали з поїздів і ховали за станцією у глибокій ямі, "на трикутнику для повороту паротягів, прямо під лісом".
Відповідно Постанови Політбюро ЦК КП(б)У від 11 вересня 1933 р. "Про переселення в степові райони", було заплановано переселити 1500 родин з В.-Володарського району. Та й ці люди не змогли замінити втрачені трудові ресурси. Тоді вирішено було переселити колгоспників з Білорусі, внаслідок чого на Знам’янщину переїхало понад півтори тисячі осіб.
Померли голодною смертю: точних цифр встановити ніколи не вдасться
Масштаби і точні цифри втрат серед населення, яке померло голодною смертю у Знам’янському районі, встановити ніколи не вдасться. Актові записи про смерть у 1932-1933 рр. збереглися лише частково, не по всіх селах.
м. Знам’янка: за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 885 осіб;
с. Хвощевате (зараз у складі м. Знам’янка): за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 4 особи;
сел. Знам’янка-Друга:
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 12 осіб;
- на підставі свідчень очевидців Голодомору: 6 осіб;
с. Богданівка:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 53 особи;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 1 особу;
с. Володимирівка: за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 5 осіб;
с. Саблине: за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) - 1 особа;
с. Диківка:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) - 55 осіб;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 376 осіб;
с. Дмитрівка: у 2008 р. пошуковцями встановлено 149 осіб;
с. Веселий Кут: у 2008 р. пошуковцями встановлено 3 особи;
с. Плоске:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 209 осіб;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 2 особи;
с. Новомиколаївка (зараз у складі с. Дмитрівка): у 2008 р. пошуковцями встановлено 2 особи;
с. Шамівка (зараз у складі с. Дмитрівка):
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 18 осіб;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 6 осіб;
с. Іванківці:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 198 осіб;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 39 осіб;
с. Заломи: за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 2 особи;
с. Юхимове: за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 49 осіб;
с. Казарня:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) за період 1933 р. з 9 червня по 10 липня загинуло 50 осіб, у тому числі 32 особи від голоду;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 69 осіб;
с. Макариха:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 6 осіб;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 201 осіб;
с. Новопокровка: у 2008 р. пошуковцями встановлено 88 осіб;
с. Мошорине: у 2008 р. пошуковцями встановлено 26 осіб;
с. Васине:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 4 особи;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 4 особи;
с. Зарудні Байраки (зараз у складі с. Васине): за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 7 осіб;
с. Пантазіївка: у 2008 р. пошуковцями встановлено 14 осіб;
с. Петрове:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 7 осіб;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 4 особи;
с. Новоолександрівка: за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 43 особи;
с. Молодецьке (зараз у складі с. Петрове): за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 21 особа;
с. Орлова Балка (зараз у складі с. Петрове): за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 4 особи;
с. Суботці:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 3 особи;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 300 осіб;
с. Костянтинівка: у 2008 р. пошуковцями встановлено 73 особи;
с. Доніно-Кам’янка:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 41 особа;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 22 особи;
с. Копані: у 2008 р. пошуковцями встановлено 8 осіб;
с. Спасо-Мажарівка:
- за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 15 осіб;
- у 2008 р. пошуковцями встановлено 1 особа;
с. Топило: у 2008 р. пошуковцями встановлено 3 особи;
с. Червона Кам’янка (село існувало на території Трепівської с/р та було зняте з обліку у зв’язку з переселенням мешканців): за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 1 особа;
с. Мотронівка (зараз у складі с. Зелений Гай): у 2008 р. пошуковцями встановлено 5 осіб;
с. Цибулеве: за даними Книги актів реєстрації цивільного стану (Державний архів Кіровоградської області) 1 особа;
с. Чутівка: у 2008 р. пошуковцями встановлено 16 осіб.
СУРЖИК (дів. ДАЦЕНКО) Віра Федорівна (жителька с. Веселий Кут)
Голова Веселокутської сільради Мазуренко Єлизавета робила голодовку у Веселому Куті: ходила по хатах штурхала шпичкою, шукала та забирала всю їжу в людей. У 1933-му коло батьків було нас, дітей, шестеро. І брат Ілько був у дитбудинку. У Веселому Куті в голодовку померлих скидали на безтарку з-під гною. Безтарка їде, а руки й ноги звисають, теліпаються. Страх який. На кладовищі вирили одну яму і всіх – туди. Мама ходила у Знам’янку продавати тряпки, на хлібне помінять. І те відняли голодні. Брата Льоню знайшли у Чорному лісі аж під Водяним. З голоду палець обгриз. Сестру Любу з батьком знайшли під Водяним і поховали. Тоді багато людей пропало.
ВИХРИСТ Федора Прохорівна(1899 р.н., у 1932-33 рр. проживала у с. Мотронівка,тепер - у складі с. Зелений Гай Трепівської сільської ради)
У нас з чоловіком у 1933 році було п’ятеро дітей: Іван, Тетяна, Михайло, Галина, Василь. Жили ми у селі Мотронівці Знам’янського району, тепер Кіровоградської області. Чоловік – Олексій Іванович Кваша – працював старшим конюхом. У нього знаходились ключі від комори, де зберігалась патока.
У 1933 році голова колгоспу виписував голодуючим односельчанам ту патоку. Чоловік на документах дописував цифри, щоб багатодітним сім’ям допомогти вижити з голоду. Одного дня, коли мене не було вдома, чоловіка заарештували за те, що розтринькав колгоспне добро і займався шкідництвом. Приїхали до нас в хату і все з неї забрали. Навіть скриню з дитячими речами у сільраду відтягли. Діти сидять, плачуть. Коли я повернулась додому, дізналась від дітей про арешт чоловіка.
Пішла у сільраду і почала просити повернути дитячі речі. Там сказали: "Ні". Тоді я вирушила в окружний центр Зінов’євськ (так тоді називався Кіровоград), де чоловік сидів, а там кажуть, що його вже погнали на Знам’янку. Я приїхала на станцію Знам’янка. Люди лежать навколо мертві. Купила собі за ті гроші шматок хліба, ще не встигла взяти його в руки, як якась дитина, вирвала і побігла. Суд у Знам’янці виправдав чоловіка. Повернувся він до Мотронівки і пішов до сільради, щоб повернули скриню. Там речі не віддали. Голова сільради сказав:
- Ти прийшов ? Ми тебе на двадцять п’ять років посадимо.
- За що ж ?..
Так йому стало погано від голоду і несправедливості. Вдома сім’я голодна. Діти просять їсти. …Я пішла до рідних у село Івангород роздобути хоч якоїсь їжі для дітей. Коли повернулась, то старший син і чоловік вже лежали мертві. Коло них стояла миска з бур’яном. …Коли дочка одужала, то я знову пішла на роботу. Так тривало до зими. Трохи дочка підросла, було їй років зо три, і йдемо ми з нею якось вулицею Мотронівки. По обидва боки замість хат купи глини, зарослі бур’яном. Дочка й питає у мене, що воно таке. Відповідаю: "То кладовище, могили. Там люди повмирали з голоду цілими сім’ями і хати з часом обвалились та їх прикидали. Стали хати могилами".
Під час голоду 1932-1933 рр. в сім’ї була корова,яка нас рятувала. Батько влітку накосив багато сіна, і корова навіть взимку давала молоко. Дивуюсь, але нас, дітей, годували і в яслах, і в садку. Без перерв працювали вчителі, старші діти ходили до школи.
За весь період голоду у Топилі не померло жодної людини через голод, хоча знаю, що випадки смерті були у сусідніх селах. Пам’ятаю, як моя мачуха, Мотя, вставала вранці і виходила на дорогу. А коли їхала машина з зерном у Кіровоград, то прямувала за нею і в результаті приносила кілька жмень зерна, які просипалися з машини. Коли було дуже скрутно, то ми їли калачики і лободу.
ПРОКОПЕНКО Лукія Ларіонівна(1894 р.н., с. Мошорине)
Голод розпочався з осені. Спочатку був він не таким дошкульним. Люди рятувалися тим, що на дорогах і у полі відшукували мерзлі, напівзогнилі приорані буряки, пекли чи варили і їли їх. Хоча то було не дуже смачно, але хоча б трохи підтримувало сили людей. Але і воно швидко вичерпалося.
Тоді їли все, що могли вгризти зуби і хоч якось перетравити шлунок. В сім’ї було двоє дітей, Станіславові – 10, Марії – 8 років. Мати пекла замість хліба для дітей коржики. Вони були із вареного картопляного лушпиння навпіл з висівками. Замість жиру чи олії в їжу вживали мелясу – драглисту речовину, від якої очищають цукор, з дуже неприємним запахом. Від такої їжі діти незабаром похворіли. В нас не було сили дивитися на муки своїх дітей, і чоловік, забравши все, що ми придбали, пов’ючивши на себе сакви із жінчиними сукнями, вишитими рушниками та сорочками, своїм одягом і новими чобітьми, пішов углиб країни на роздобуток хліба.
Довго не повертався він до рідної хати, далеко побував. Ми ледве дочекалися його повернення. Діти схудли до неймовірності, а я вже ледве ходила – спухла до половини – рятувала дітей, а за себе турбувалася в останню чергу.
Повернувся чоловік і приніс хліба – півклуночка. Це все, що вдалося йому виміняти за свій крам по далеких світах. Сам він теж неймовірно виснажився дорогою, адже беріг дорогоцінний хліб для сім’ї.
Розтягнули ті лічені кілограми хліба на довгий час, майже до весни. Коли почалася перша зелень, молода травичка, то рвали, варили і їли все, що не отруйне: лободу, щирицю, кропиву. Тим і жили. Влітку діти почали бігати на недалекі поля і стригли колоски – це теж була хоч якась їжа.
Інформацію взято з матеріалівметодистарайонного музею Олександра Подкопайла, що були
розміщені у групі Знам’янського районного краєзнавчого музею у Фейсбук: https://www.facebook.com/groups/209820023015836 Дякуємо за сприяння у підготовці матеріалу директорці музею Оксані Лутай.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?