Валентин Чуприна: «У Богданівці дуже знизився рівень ґрунтових вод, в колодязях її не вистачає»
Побудова свердловин, облаштування квартири для лікаря, покращення
освітлення, відновлення стадіону – все це потребує фінансування та підтримки місцевих органів влади у Богданівці. Саме в цьому селі
вже було багато зроблено, тож мешканці сподіваються, що їхня громада після
виборів та реформи не залишиться без уваги.
Одним із тих, хто дбав про розвиток села є Валентин Сергійович Чуприна, член виконкому Богданівської сільської ради, який тривалий час очолював місцеву меблеву фабрику, а згодом збудував церкву у Дніпропетровській області. Саме йому один із президентів присвоїв почесне звання – Заслужений будівельник України.
- У Богданівці була меблева фабрика, я там пропрацював 13 років. Був майстром, начальником цеху, головним інженером, а згодом директором. В 1990-му році звільнився. А потім працював в аграрному технікумі на Дніпропетровщині, заступником директора. Там займався капітальним будівництвом – багато чого збудував. Зокрема, навчально-лабораторний корпус і невеличке містечко – більше 30-ти індивідуальних будиночків. Також млин, олійню, майстерні. А фінальним об’єктом була церква Святого Василя Великого у селищі Вишневому, П’ятихатського району, Дніпропетровської області. Тоді президент, Леонід Кучма, присвоїв мені звання – Заслужений будівельник України. А потім похитнулося здоров’я і з 2002-го року я вже не працював.
Ви родом з Богданівки?
- Родом я з Іллічівського району, Харківської області. Там народився. А у Богданівці проживаю з 1967-го року. 17 жовтня приїхав сюди, з тих пір тут і живу. За виключенням того, що 10 років працював на Дніпропетровщині. З 1990-го по 2001-ий включно.
- Розкажете, якою була Богданівка, коли ви сюди приїхали?
- Коли я приїхав, була одна вулиця Леніна з твердим покриттям – від переїзду і до меблевої фабрики. Всі інші були які насипні, а які навіть ґрунтові. Весна – це була непролазна грязюка, люди ходили попід заборами. А потім по-тихеньку з’явилися і вулиці, і тротуари. Нині ж повністю заасфальтовані вулиці Миру, Центральна і Шевченка. Вулиця Богдана Хмельницького теж, але тут треба вже робити капітальний ремонт.
Спочатку я жив у військовому містечку. Багато там було збудовано – чотириповерховий багатоквартирний будинок, все заасфальтовано. В центрі села був клуб – така собі сільська хатинка, яку знесли і на початку 70-их років минулого століття почали будувати Будинок культури. Він і зараз є, така, знаєте, фундаментальна будівля.
- З огляду на вашу розповідь село розвивалося. Нині держава запроваджує нову реформу – децентралізацію. Як гадаєте, чи вплине вона позитивно на сільську місцевість?
- Сумніваюся. Не подобається мені оцей варіант децентралізації. От взяти, до прикладу, Богданівську сільську раду, до якої входять Богданівка і Кучерівка. На нашій території є такі бюджетоформуючі підприємства – військова частина, лісгосп, залізнична дорога, всякі сільськогосподарські підприємства. Наш бюджет з кожним роком зростав і ми мали можливість фінансувати дошкільні і шкільні заклади, свою амбулаторію ремонтували, стоматологічний кабінет, обладнання купували, вулиці асфальтували. Минулого року нам вдалося з’єднати асфальтованим покриттям центральні вулиці. За кошти сільського бюджету відновлено свердловину. На будівлі сільської ради замінили дах – було зроблено капітальний ремонт. Виділяли людям матеріальну допомогу – тим, хто потребував лікування або ж малозабезпеченим категоріям. Багато коштів було туди витрачено. І ми бачили, де наші гроші, ми все це контролювали. А зараз все зведено в Суботцівську ОТГ. А ми залишилися, практично, безправними. У нас мало депутатів, хоча, в порівнянні з іншими, може й нормально – маємо 5 чи 6 своїх представників.
Але поки що реформа не подобається. Сервісного центру ще не має. Люди не знають, які довідки ми будемо отримувати, які послуги будуть надаватися. Чи треба буде їхати у Суботці, чи тут їх видаватимуть? Багато питань, одним словом.
До того ж, затягуються вибори старости. Так би ми могли хоча б опиратися на його інформацію. От коли був виконком – ми зібралися, обговорили все, винесли на сесію, сесія затвердила і ми отримали від сільського голови інформацію, які питання було вирішено. Отак і працювали.
- Валентине Сергійовичу, а що то за історія зі свердловиною у Богданівці? Чому люди залишилися на деякий час без води?
- Свердловина, з якої в Богданівку постачалася вода, була збудована ще в 60-их роках минулого століття. Тому, зрозуміло, що вона просто застаріла. Один раз ми її відремонтували, але нічого не вийшло, оскільки плавун знову перекрив воду, бо там згнила одна труба. І було прийнято рішення на виконкомі зробити капітальний ремонт. Голова дав завдання, щоб я проконтролював цю ситуацію. Викликали спеціалістів, швидко все зробили. Комісія прийняла її в експлуатацію. І вона працює, бо зроблено все за сучасними технологіями – поліетиленові труби там обхідні і металеві, насос італійський глибинний. Він і електроенергію економить і автоматику має гарну, захищений від перенавантажень.
- Ви зараз говорите про централізоване водопостачання?
- Так, це централізоване постачання в Богданівку. До нього підключені вулиці Вокзальна та Пушкіна, а також Чорноліський лісгосп і житлові будинки та станція «Чорноліська», містечко меблевої фабрики (вул. Комарова та Діброви). Також школи, котельня, медпункт, сільрада. Все це забезпечує свердловина.
- Чого ще зараз не вистачає Богданівці? Які питання потребують першочергового вирішення?
- Ми багато працювали по благоустрою, багато розробили проектів. Один із головних – будівництво свердловин і водопроводів по всій Богданівці. У нас дуже знизився рівень ґрунтових вод. В колодязях дуже мало води. 10 років тому я купив будинок і коли ставив насос, заміряв глибину води в колодязі – вона була 2,5 метри. А поміряв цього року – глибина 1 метр 15 см. Оце наскільки упала вода. А в багатьох односельчан води в колодязях практично немає. І підчищають їх, і підкопують, а результату немає. Навіть город полити чи квіти, то це вже проблема. У мене зараз централізоване водопостачання. А коли була біда із свердловиною, то я теж качав воду із колодязя, її катастрофічно не вистачало. Бо у нас, до всього, ще й один колодязь на дві оселі. Тому, одне із головних завдань – будівництво водопроводу, свердловин, водонапірних башт та розвідних шляхів.
- Окрім цього, у нас вже є проекти на капітальний ремонт вулиць 30 років Перемоги та Аксьонова ( там 1,5 тисяч метрів не заасфальтовано ще). Освітлення вулиць ще не досконале. Де депутати минулого скликання більш-менш працювали, то там більше ламп, на моїй вулиці їх шість. Ну і є дитячий садочок у військовій частині, то там вікна вже діряві, їх треба замінити. Теж нагальне питання. І автобусні зупинки треба ще додати. Є кінцева біля військової частини і наступна за нею, а далі, біля залізничного переїзду, люди стоять на белебні, часто у дощ. В планах також була реконструкція стадіону та облаштування скверу біля нашої амбулаторії сімейного типу. Хотіли там доріжки поробити, лавки поставити, освітлення зробити. Ще однією з нагальних потреб – закінчення ремонту квартири для лікарів. Одним словом, ще є над чим працювати.
Записала Ася Цуркан
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?