Олег Тарасюк: «Перший карантин був, як сніг на голову – ми не були готові, а під час другого всі одразу включилися в роботу»
Сільські школи багато в чому є кращими за міські. Попри те, що їм часто не
вистачає сучасного обладнання, відремонтованих приміщень, а іноді навіть
вчителів, вони вважаються більш затишнішими та дружнішими. Адже труднощі
об’єднують. Однак в умовах дистанційного навчання с сільські школи намагаються
не відставати.
- Олеже Володимировичу, он-лайн освіта в селі – яка вона? І чи це взагалі реально?
- Коли ми йшли на ці зимові канікули, розуміли, що після них може бути дистанційне навчання. Тому зібралися колективом і заздалегідь обрали платформу для навчання – Classroom. Це безкоштовна платформа. Може й не найкраща, але найдоступніша та оптимальна. Досить проста і зручна, можливо не така красива, але все це компенсується простотою. Батькам і дітям не було проблеми підключитися. А з вчителями я особисто провів навчання, я вчитель інформатики, тож для мене це було не складно.
Коли був перший карантин, то це, як сніг на голову, ми не були готові, а от другий зовсім по-іншому. Як почався, всі одразу включилися в роботу. Я ще й пробував робити відеоролики, бо в інформатиці є складні теми – запис екрану робив, коментував своїми словами і пересилав учням.
Зараз вже є кращі програми, новіші – плануємо їх теж освоїти разом з учнями. Єдине, що у тих програмах учні повинні вчасно виконувати завдання, бо як не встигають, тоді складніше, терміни закриваються автоматично і вже нічого додати не вийде. Особливо, вчасно треба робити контрольні.
- Що стосується гаджетів, то така проблема дійсно є. Особливо в багатодітних сім’ях. Під час дистанційного навчання, у нас є проблема з Водяним, там інтернет дуже слабкий. Навіть мобільний зв'язок то є, то немає. Але діти, які хочуть виконувати завдання, вони його, звісно, виконують, от тільки витрачають набагато більше часу.
- Олеже Володимировчу, чи підвозяться діти у вашу школу і чи є у навчального закладу власний транспорт?
- Школа побудована в 1975-му році. До неї завжди підвозилися діти із села Водяне. У нас вже кілька років є свій автобус. Нам передали його старенький, але ми його бережемо і ремонтуємо. Як би це не звучало, але ми його любимо. В ньому немає електроніки, він дизельний, тому не так часто ламається. Був би трохи новіший, йому взагалі зносу б не було. Наш водій, Іван Дмитрович, з любов’ю до нього ставиться. Ми купили нові чохли і штори, вийшов дуже затишний автобус. От цього року возили хлопців старшокласників, перед Покровою, в Цибулеве, показували музей під відкритим небом. Свій транспорт обов’язково має бути в кожній школі. Шкода тільки, що в районі немає своєї бази, яка б займалася ремонтом транспорту.
- Школа однокомплектна, є всі класи з 1-го 11-ий, але по одному (I-III ступенів). Поки що, все у нас добре, всі вчителі навантажені. Бувало таке, що комусь не вистачала годин, комусь забагато, але зараз все рівномірно.
- Якісь гуртки є?
- Був баскетбольний і волейбольний. Не дуже давно волейбольний скоротили, а була гарна команда.
- Чи є, необхідне для організації навчального процесу, обладнання?
- Раніше була проблема з початковими класами – їм постійно треба було щось друкувати. А зараз три класи вже отримали повне технічне забезпечення. Вони мають телевізори і проектори, щоправда звичайні. А от якби були інтерактивні, було б краще. От я, як вчитель інформатики, потребую інтерактивної дошки, тому в мене в класі вона є. Також є інтерактивний проектор. Я намагаюся максимально використовувати все це. Зараз дуже гарні є сервіси і програми, що дозволяють різні уроки демонструвати. Можна створювати ігрові моменти, а це викликає зацікавлення учнів.
- Як гадаєте, чи створив карантин умови для саморозвитку вчителів?
- Завдяки карантину ми знайшли і освоїли багато сучасних і цікавих програм, тестів і т. д. Переглянули різні семінари, пройшли атестацію і т.д. Раніше все було просто – раз у п’ять років їдеш в інститут, проходиш там курси і спокійний. Але тепер туди попасти не так легкою. Якщо не встигнеш туди записатися, то й не попадеш. А ми от, наприклад, як філія, у нас немає навіть доступу до запису. Ми подаємо запити на опорну школу, а вони нас записують. Та й цієї підготовки все одно не досить. Тому все інше намагаємося збирати з інших ресурсів, удосконалюватися.
- Пане Олеже, трохи про школу розкажіть – в якому вона стані, чи потрібен ремонт?
- Новий сільський голова, Андрій Борідченко, сказав скласти список нагальних потреб. Я його склав. Список вийшов великий. Але наша школа вважається досить затишною. Всі перевіряючі це відмічають. У нас багато квітів у вестибюлі. Я почав працювати тут ще в 1993 році. Коли прийшов, мене вразило, що вбиральні були для всіх окремі – для хлопчиків, дівчаток і працівників. У кожній вбиральні було дзеркало, мило, рушник. Це було з самого початку, просто відремонтували їх з часом, капітальний ремонт зробили. Встановили навіть електрорушники, є холодна і гаряча вода. Залишилися деякі нюансі. Єдине, що в їдальні немає гарячої води, потрібен бойлер і заміна рукомийників. Світильники треба міняти, деякі двері. Все це я включив у потреби. Вікна замінені у всіх класах, але це третя частина від потреби. Всього у нас 150 вікон. І в коридорах вони ще потребують заміни, бо як дме вітер, то холодно.
Свого часу нам поміняли дах, хоча він звичайний, шиферний. Був навіть такий час, коли дах протікав, то мене учні питали, чи будемо працювати за комп’ютерами, а я відповідав – як не буде дощу. Бо коли йшов дощ, дах протікав і капав на комп’ютери. А тепер взагалі ще не відомо, чи збережеться школа в результаті цих реформ.
- Що ще цікавого у вас відбувається?
- У нас був гурток робототехніки. Зараз він теж не працює, але ми створили кілька роботів. Простеньких, але ж це роботи. Зберігаються в кабінеті інформатики. Кожного року з учнями їздили на обласний конкурс. Там працювала така схема – якщо ти зробиш якогось цікавого робота, тобі виділяють кошти на матеріали, щоб ще якогось зробити.
А цього року, до речі, нам виділили кошти, і ми придбали сучасний двокольоровий 3D принтер. В інформатиці є тема – створення 3D фігур. Раніше я завжди учням про це розказував, а тепер вони зможуть подивитися, що це і як це.
Записала Ася Цуркан
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?