Тетяна Головань: «Свого життя без школи, я не уявляю!»
Вона любить дітей і квіти. Живе школою і душею розквітає разом трояндами та
чорнобривцями на своїх клумбах. Енергійна та говірка оптимістка Тетяна Головань
вчителює вже понад двадцять років. Пишається досягненнями своїх учнів і свого
життя без них не уявляє.
Нині Тетяна Олексіївна викладає українську мову та зарубіжну літературу у філії «Володимирівської загальноосвітньої школи» ОНЗ «Мошоринська загальноосвітня школа I-III ступенів».
- Пані Тетяно, то як почалася ваша педагогічна діяльність?
- У 1989-му році я закінчила Кіровоградський педагогічний інститут. Стала вчителем російської мови та літератури. Направили мене працювати у Володимирівську неповну середню школу, 9-ти річку у селі Сабліно. Пропрацювала там 22 роки, доки школу не закрили, бо було 36 учнів, а на той період треба, щоб було 40. Такі були вимоги. А завдячуючи Тетяні Чорній, моєму нинішньому директору, продовжила свою вчительську діяльність. Коли по закритті школи мені нічого не запропонували, я звернулася до неї з проханням дати мені хоч якісь години. І Тетяна Михайлівна мене взяла на години праці. А за щасливим збігом обставин, вчителька української мови йшла в декретну відпустку, тож так вийшло, що я отримала ще й один клас зарубіжної літератури і не втратила кваліфікацію. Згодом дали ще й години української мови. Так і продовжила працювати. Коли вчителька повернулася з декретної відпустки, я попросила, щоб мені цей клас залишили. Пройшла курси, і так в мене були і години зарубіжної літератури, і української мови. Нині готую дітей до ЗНО. Дітки в мене хороші, здають ЗНО хоч і не на 200 балів, але на 186, 189, до 190 доходили. Як для сільської школи, то це дуже непогано. А свого життя без школи, я взагалі не уявляю. Я звикла – це мій другий дім. Живу проблемами дітей.
- Технічні засоби є не у всіх. В місті може трохи краще, але в селі інакше. Ніби й телефони є, і інтернет. Ми от працюємо в системі Classroom. Для нас вона найзручніша, бо до інших нам складніше під єднатися. Таким чином діти отримують завдання. А якщо щось не отримують, то передзвонюють або пишуть в повідомленнях. Ми завжди знаходимо можливість, щоб все пояснити. Але не у всіх є необхідні технічні засоби. Є такі діти, які залишилися «за бортом». Це вже залежить не тільки від нас, а й від батьків. З тими, хто приєднався, ми працюємо без проблем. Коли вийшли на навчання 1 вересня, то були прогалини і пробіли в знаннях ще з минулого навчального року, тому верталися назад, все повторювали. І до сих пір пригадуємо, що вчили. Карантин трохи змазав те, що знали. Але скажу одне – хто хотів, вмів і в кого виходило, той і тепер не відстає.
- Пані Тетяно, чи профорієнтовані сучасні діти? Чи розуміють чого хочуть, планують своє майбутнє?
- Ви знаєте, нині з цим дуже важко. Раніше діти, навчаючись в 10-му чи 11-му класі питали, а що порадите, які екзамени краще обрати? Казали, куди хочуть. А зараз діти чомусь дуже далекі і я не можу зрозуміти чому. Кажуть, до інституту не вступимо, бо немає грошей. А до чого тут гроші? ЗНО треба добре здати. Я наводжу їх приклади моїх випускників. Кажу, що сільські діти вступають навіть до юридичних академіях в Харкові чи в Дніпрі. Це все досягається своїм трудом. Це прекрасний шанс отримати хорошу освіту власним розумом, а не за гроші. Та нині чомусь така тенденція – кимось та й буду. У нас так повелося, що зі старших класів кілька дітей ідуть навчатися в школу до Короткова. Тому залишаються діти не з такими стійкими знаннями, щоб гарно здати ЗНО. Тож вони собі кажуть – аби тільки здати, кудись поступлю. Аби тільки поріг пройти. А я кажу – вам же ж треба бали набрати. А потім всі біля «розбитого корита» – і мову треба здавати, і літературу. Такі розгублені. 10-ий клас взагалі вважає, що їм до ЗНО ще далеко, тому не варто дуже напрягатися. Але насправді готуватися треба вже. Якісь сучасні діти далекі. Не знаю, може це тільки в селі так, а в місті інакше. Чомусь не зацікавлені вони.
- Порівняйте систему оцінювання – сучасну у 12 балів і колишню, в 5?
- Ви знаєте, як на мене, краще було тоді. Двійка – це була погана оцінка. А тепер два бали – це лише бали. От, до прикладу, 12 ставимо – якщо дитина проявила самостійно, десь знайшла цікавий матеріал, сама його опрацювала додатково. А 10 і 11 ставимо частіше. Хоча тоді мені подобалося більше. Була якась відповідальність у дітей.
- Так, отримала почесну грамоту. За багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди відзначення Міжнародного жіночого дня 8 березня.
- Я дуже люблю квіти. Просто обожнюю їх! Живу в двоповерховому будинку і маю три клумби, а на них які хочеш квіти – троянди, чорнобривці, орхідеї, калачики. Все, що квітує, у мене є. І навіть вікна вдома та в шкільному класі у квітах. Отака я. Звісно, люблю і пекти, і варити, балувати рідних різними смаколиками. Але ж квіти – це моє захоплення. З самої ранньої весни біжу, дивлюся на клумби, що посходило. І від того радіє душа.
Записала Ася Цуркан
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?