Воїн. Відродимо життя на Чорнобильській землі!
Під такими гаслами ліквідовували аварію військовозобов’язані на атомній станції, розгрібаючи радіацію лопатами і працюючи в респіраторах-пелюстках.
Уряд старанно приховував аварію. Ніхто не організовував термінової евакуації, людей навпаки закликали не хвилюватися і продовжувати своє звичне життя, так ніби нічого й не трапилося. Першого травня в Києві ще проводили масштабний парад, в якому брали участь тисячі людей, в той час, як рівень радіації там перевищував фоновий у кілька десятків разів.
Офіційне повідомлення про трагедію змусила зробити міжнародна спільнота, оскільки вже наступного після катастрофи дня у різних державах світу почали фіксувати аномальне підвищення радіації.
Василь Миколайович КУЧЕРЯВИЙ, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії. Народився 18 вересня 1965 року у селі Богданівці. І року не минуло, як повернувся Василь Миколайовичу із строкової служби додому, а служив в Угорщині (військово-повітряні сили), коли його відправили на ліквідацію наслідків аварії. Йому було лише 21 рік, коли з 4 травня проходив так звану військову перепідготовку у 25-ій бригаді, поблизу села Оране.
- Майже щодня їздили на станцію і виконували роботи по дезактивації ІІІ реактора. Займалися прибиранням території, з труб знімали теплову ізоляцію, яка випромінювала радіацію. Грузили на КАМАЗи, які вивозили на утилізацію. Вплив радіації на організм не відчував. Із засобів захисту мали армійський одяг та респіратор-пелюстку. На той час між ІІІ та ІV енергоблоками була збудована висока стіна, яка їх розділяла. Ця стіна була повністю обшита свинцевими пластинами. Там дуже велика територія була. Ми виконували лише ті роботи, які нам говорили.
Призивали мене на пів року, а повернувся додому через 1,5 місяці. На пенсію вийшов у 52 роки, маю статус інваліда війни ІІІ групи. На даний час працюю у Знам’янській машинно-колійній станції.
Життям і невимовною радістю для Василя Миколайовича є донька Богдана, якій всього лише 2 роки й три місяці. Разом з дружиною Любою виховують своє маленьке щастя і надію.
Василь Миколайович бажає лише одного, щоб ніколи не повторювалися ті
страшні помилки в нашій історії, щоб не було воєн, щоб люди не гинули, а
спокійно працювали, виховували дітей і розбудовували нашу країну.
авторка - Катерина МАТКО
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?