Болісна історія без прикрас: ​У кожного медпрацівника був особистий лічильник, який здійснював підрахунок рентгенів

07.05.21 10:00

Чорнобильська катастрофа – одна з наймасштабніших трагедій людства. Її наслідки ще довго будуть відбиватися на нашій планеті і на людських життях. 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів.

До ліквідації наслідків катастрофи було залучено досить багато людей, рятувальники, військові, науковці, а також - лікарі. З Кіровоградської області була сформована виїзна поліклініка, до складу якої входили 37 медичних працівників з лікувальних закладів області, зокрема Знам’янки, Олександрії, Кіровограда та Світловодська. Із Знам’янської центральної районної лікарні у Чорнобильській зоніперебували лікар-травматолог Михайло Олексійович Крук, який очолив виїзну бригаду медиків і був завідуючим виїзної поліклініки Кіровоградської області, лікар-терапевт Василь Йосипович Ярославський, старша медична сестра Зінаїда Борисівна Тітова, медична сестра Раїса Петрівна Кравчук та сестра-господарка Наталія Йосипівна Бойко. Від страшної аварії минуло 35 років. Про те, що бачили та як працювали, розповідають медичні працівники....

Василь Йосипович ЯРОСЛАВСЬКИЙ
Василь Йосипович ЯРОСЛАВСЬКИЙ
Василь Йосипович ЯРОСЛАВСЬКИЙ, житель села Богданівки, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС І категорії. Його добре знають жителі Знам’янщини, як кваліфікованого лікаря-терапевта з багаторічним досвідом.

Народився Василь Йосипович 10 серпня 1941 року на Західній Україні, у селі Подоляни Рівненської області. З малку мріяв бути військовим, морським офіцером. Але доля вирішила, що його призначення – лікувати людей. Спочатку закінчив Дубнівське медичне училище з відзнакою, і зразу ж вступив до Тернопільського медичного інституту, факультет – лікувальна справа, який закінчив теж з відзнакою, потім – аспірантуру. У 1977 році за направленням приїхав до Знам’янки і три роки працював головним лікарем центральної районної лікарні. Пізніше і до цього часу працює лікарем-терапевтом. Був депутатом обласної ради.

У Чорнобиль потрапив у серпні 1986 року, працював лікарем-терапевтом виїзної поліклініки Кіровоградської області.

- Наш робочий день починався з того, що ми повність вимивали всі стіни, підлогу, вікна у кабінетах, і лише після цього приступали до роботи. У лікарні всі вікна були обтягнуті захисною плівкою. Видавали спецодяг, який щодня перевіряли дозиметрами, і якщо на ньому накопичувалася радіація вище норми, то забирали на утилізацію і видавали новий. Одяг змінювали по декілька разів на день. Також перевіряли дозиметрами кожного медпрацівника по декілька разів на день і обов’язково перед тим, як заходили у їдальню.

Лікарі здійснювали медичні огляди людей та надавали медичну допомогу, у разі потреби направляли на лікування. В основному тоді військовозобов’язані працювали на ІІІ та ІV енергоблоці. У кожного був свій відрізок роботи. Одні рили котловани біля четвертого енергоблоку, у яких проводилося захоронення станційних будівель і споруд, інші - ліквідовували рештки, які під час вибуху розлетілися на велику відстань.

У кожного медпрацівника був особистий лічильник, який здійснював підрахунок рентгенів. Але ми результати не бачили і нам не говорили.

На базі Чорнобильської районної лікарні також проживали працівники інституту біофізики. Цікаво було спілкуватися з вченими, які пояснювали дивні для нас речі. Вони щодня їздили на станцію і там працювали над секретними питаннями, про які нам не розповідали.

Мені запам’яталися яблука великих розмірів, такого врожаю я не бачив. Їсти їх звичайно було заборонено.

Саме місто Чорнобиль гнітило, не можна сказати, що пусткою, бо багато людей було, тут і штаби були розгорнуті, і лікарня, але було ніби глухе, не чути було дитячого сміху і це, звичайно, повертало в сумну реальність.

Вплив радіації на здоров’я тоді не відчував, але з часом отримав ІІ групу інвалідності.

Згадав Василь Йосипович і сестру-господарку Наталію Йосипівну Бойко, яка рано пішла із життя.

- Можливо отримала більшу дозу опромінення, бо саме вона збирала одяг, накопичений радіацією і видавала новий, - розмірковує Василь Йосипович. – Хоча багатьох моїх колег із Олександрії, з якими були у Чорнобильській зоні, вже теж немає серед живих. З медичною сестрою Раїсою Петрівною Кравчук працювали у Чорнобилі, а теперразом працюємо у терапевтичному відділенні Знам’янської міської лікарні, але про Чорнобиль і не згадуємо. На сьогодні, нова проблема – коронавірусна інфекція, яка вибиває з ряду живих багатьох людей. У лікарні палати переповнені, у всіх пневмонії.Люди хворіють сім’ями, багато помирає і лікарі безсилі. У кожній палаті встановлено апарати, які виробляють кисень, звичайно не у великій кількості, але для хворого, у разі потреби, вистачить.

З острахом ідеш на роботу, бо не знаєш, що там на тебе чекає. Хвилюєшся і за своє здоров’я і здоров’я своїх рідних, і за пацієнтів, яким розумієш, що не можеш допомогти. Все відкарбовується у душі.

Василь Йосипович незважаючи на свій поважний вік, не залишає роботу, бо розуміє, що саме зараз, як ніколи, він потрібен людям, може допомогти і врятувати комусь життя. А життя – це найбільша цінність, що має людина.


записала Катерина МАТКО



Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Коментар: