Болісна історія без прикрас: У кожного медпрацівника був особистий лічильник, який здійснював підрахунок рентгенів
Чорнобильська катастрофа – одна з наймасштабніших трагедій людства. Її наслідки ще довго будуть відбиватися на нашій планеті і на людських життях. 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів.
До ліквідації наслідків катастрофи було залучено досить багато людей, рятувальники, військові, науковці, а також - лікарі. З Кіровоградської області була сформована виїзна поліклініка, до складу якої входили 37 медичних працівників з лікувальних закладів області, зокрема Знам’янки, Олександрії, Кіровограда та Світловодська. Із Знам’янської центральної районної лікарні у Чорнобильській зоніперебували лікар-травматолог Михайло Олексійович Крук, який очолив виїзну бригаду медиків і був завідуючим виїзної поліклініки Кіровоградської області, лікар-терапевт Василь Йосипович Ярославський, старша медична сестра Зінаїда Борисівна Тітова, медична сестра Раїса Петрівна Кравчук та сестра-господарка Наталія Йосипівна Бойко. Від страшної аварії минуло 35 років. Про те, що бачили та як працювали, розповідають медичні працівники....
Народився Василь Йосипович 10 серпня 1941 року на Західній Україні, у селі Подоляни Рівненської області. З малку мріяв бути військовим, морським офіцером. Але доля вирішила, що його призначення – лікувати людей. Спочатку закінчив Дубнівське медичне училище з відзнакою, і зразу ж вступив до Тернопільського медичного інституту, факультет – лікувальна справа, який закінчив теж з відзнакою, потім – аспірантуру. У 1977 році за направленням приїхав до Знам’янки і три роки працював головним лікарем центральної районної лікарні. Пізніше і до цього часу працює лікарем-терапевтом. Був депутатом обласної ради.
У Чорнобиль потрапив у серпні 1986 року, працював лікарем-терапевтом виїзної поліклініки Кіровоградської області.
- Наш робочий день починався з того, що ми повність вимивали всі стіни, підлогу, вікна у кабінетах, і лише після цього приступали до роботи. У лікарні всі вікна були обтягнуті захисною плівкою. Видавали спецодяг, який щодня перевіряли дозиметрами, і якщо на ньому накопичувалася радіація вище норми, то забирали на утилізацію і видавали новий. Одяг змінювали по декілька разів на день. Також перевіряли дозиметрами кожного медпрацівника по декілька разів на день і обов’язково перед тим, як заходили у їдальню.
Лікарі здійснювали медичні огляди людей та надавали медичну допомогу, у разі потреби направляли на лікування. В основному тоді військовозобов’язані працювали на ІІІ та ІV енергоблоці. У кожного був свій відрізок роботи. Одні рили котловани біля четвертого енергоблоку, у яких проводилося захоронення станційних будівель і споруд, інші - ліквідовували рештки, які під час вибуху розлетілися на велику відстань.
У кожного медпрацівника був особистий лічильник, який здійснював підрахунок рентгенів. Але ми результати не бачили і нам не говорили.
На базі Чорнобильської районної лікарні також проживали працівники інституту біофізики. Цікаво було спілкуватися з вченими, які пояснювали дивні для нас речі. Вони щодня їздили на станцію і там працювали над секретними питаннями, про які нам не розповідали.
Мені запам’яталися яблука великих розмірів, такого врожаю я не бачив. Їсти їх звичайно було заборонено.
Саме місто Чорнобиль гнітило, не можна сказати, що пусткою, бо багато людей було, тут і штаби були розгорнуті, і лікарня, але було ніби глухе, не чути було дитячого сміху і це, звичайно, повертало в сумну реальність.
Вплив радіації на здоров’я тоді не відчував, але з часом отримав ІІ групу інвалідності.
Згадав Василь Йосипович і сестру-господарку Наталію Йосипівну Бойко, яка рано пішла із життя.
- Можливо отримала більшу дозу опромінення, бо саме вона збирала одяг, накопичений радіацією і видавала новий, - розмірковує Василь Йосипович. – Хоча багатьох моїх колег із Олександрії, з якими були у Чорнобильській зоні, вже теж немає серед живих. З медичною сестрою Раїсою Петрівною Кравчук працювали у Чорнобилі, а теперразом працюємо у терапевтичному відділенні Знам’янської міської лікарні, але про Чорнобиль і не згадуємо. На сьогодні, нова проблема – коронавірусна інфекція, яка вибиває з ряду живих багатьох людей. У лікарні палати переповнені, у всіх пневмонії.Люди хворіють сім’ями, багато помирає і лікарі безсилі. У кожній палаті встановлено апарати, які виробляють кисень, звичайно не у великій кількості, але для хворого, у разі потреби, вистачить.
З острахом ідеш на роботу, бо не знаєш, що там на тебе чекає. Хвилюєшся і за своє здоров’я і здоров’я своїх рідних, і за пацієнтів, яким розумієш, що не можеш допомогти. Все відкарбовується у душі.
Василь Йосипович незважаючи на свій поважний вік, не залишає роботу, бо розуміє, що саме зараз, як ніколи, він потрібен людям, може допомогти і врятувати комусь життя. А життя – це найбільша цінність, що має людина.
записала Катерина МАТКО
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?