Хвороба розлучила назавжди
Михайло Ілліч РЯБАК, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, проживав у селі Суботці. Поки редакція готувала про нього матеріал, Микола Ілліч помер. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким покійного! І хочемо, щоб історію життя про нього прочитали рідні, близькі, знайомі, односельці, згадали щирими словами, бо був людиною гарної душі.
На ліквідації аварії перебував з грудня 1987 року по травень 1988 року. Їх військова частина розміщувалася поблизу села Оране та Тєрьохи. Здійснив 30 виїздів до реактора, отримав дозу опромінення 7,4 бер. Він працював водієм, перевозив до атомної електростанції і назад у наметове містечко людей, а також спецодяг. Водієм був досвідченим, одним із найкращих. Працював на автомобілі ЗІЛ -130. Дорогу, якою їздили постійно поливали водою, аби радіоактивна пилюка не розповсюджувалася. Обабіч шляху стояв ліс – жовтий… Навіть із сосон голки пообсипалися! Коли проїжджав через села неподалік від Чорнобиля, то бачив лише порослі бур’янами подвір’я та занедбані городи й поля. А коли повертався до місця дислокації на обід чи вечерю, здавали на перевірку особисті дозиметри. Дозиметристи перевіряли окремо й взуття тих, хто прибував із забрудненої зони. І скільки це взуття показувало рентгенів, одному Богові відомо! Самі ж дозиметристи ніколи показники своїх приладів перед водіями не озвучували…
Михайло Ілліч рятував здоров’я і життя іншим, завдаючи великої шкоди своєму власному здоров’ю, бо виконував поставлені завдання з усвідомленням відповідальності за долі мільйонів людей. Кожного року, у ці квітневі дні, колишні ліквідатори збиралися разом, щоб згадати ті часи, своїх друзів, а цього року на заваді зустрічі стало інше невидиме лихо, яке підступно забирає здоров’я і життя людей.
Після Чорнобиля працював у колгоспі ім. Леніна, пізніше на Харківському заводі «Знам’янський кар’єр», що розміщений на території Суботцівської сільської ради.
На пенсію пішов у 53 роки, як учасник бойових дій. Мав статус інваліда війни ІІ групи. Проходячи службу в армії, у 1974 році, був відправлений на війну в Сирію. Після армії працював на маслозаводі у Казахстані. А у 1980 році приїхав у Суботці і тут залишився на все життя. Разом з дружиною Ганною Михайлівною прожили 40 років, виростили доньку Оксану. Але хвороба розлучила їх назавжди, залишивши у пам’яті лише приємні спогади.
Через декілька днів після смерті батька Оксана народила хлопчика, якого назвала Михайлом. Бог забрав одне життя і зразу ж подарував інше. Вітаємо Оксану та її чоловіка Олексія Чеботарьових, жителів Села Суботці з новонародженим малюком, бажаємо, щоб ріс міцним та щасливим.
авторка - Катерина МАТКО
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?