Юлія Гейленко-Турчина: «Я народилася «серед книжок» – це моя стихія!»
Бібліотекарка у другому
поколінні, Юлія Гейленко-Турчина обожнює свою професію. Магія книжок захопила
її з дитинства і до сьогодні вона «чаклує» над поличками з різноманітною
літературою і радо зустрічає читачів, які вражають її своїми філософськими
уподобаннями.
Бібліотекарка села Багданівка, пані Юлія, вважає, що інтернет – це необхідність, але книга – незамінна частина життя.
- Пані Юліє, звідки така любов до книжок та бібліотечної справи?
- Я бібліотекарка у другому поколінні, моя мама - методистка, вона лише в минулому році вийшла на пенсію. В бібліотеці Богданівки я працюю з листопада 2020-го року і є єдиною бібліотекаркою в селі. Нині перероблюємо її власними ресурсами на більш сучасний і такий, як треба лад.
- Сама я зі Знам’янки. Освіта вища – педагогічна. Можна сказати, що я народилася в бібліотеці, серед книжок – це моя стихія. Завжди була поруч з мамою. Бібліотека в Богданівці велика, фондів багато. І свою справу я обожнюю, на роботу їду, як на свято, мені це в радість.
- Вам не здається, що бібліотека нині не дуже популярне місце, особливо в селі? Все ж таки сучасні технології більш затребувані.
- Нині без інтернету, звісно, нікуди, але без книжки жити не можна. Тож, я дуже рада, що в Богданівці люди таки відвідують бібліотеку – і діти, і дорослі. Читають класику, твори українських та зарубіжних авторів. У Богданівці 3,5 тисячі населення. І я була надзвичайно здивована, що люди цікавляться настільки різною літературою, аж до філософської та психологічної. Читачі у нашій бібліотеці – люди різносторонні. Я була вражена, коли прийшла сюди працювати.
- Я взагалі вражена, що в селі люди в бібліотеку ходять і книжки читають.
- Коли я прийшла сюди працювати, перша читачка сказала: ви ж тільки не придумайте бібліотеку закривати. Я відповіла, що вона буде вона закриватися, у нас велика бібліотека, великі фонди. Ось так, люди хвилюються. Якби трохи фінансування на ремонт і осучаснення, то тут би ще більше людей було.
- Бібліотека розташовується в сільському будинку культури на другому поверсі. З дівчатами ми співпрацюємо, проводимо багато спільних заходів. Колектив те, що треба. От у мене в бібліотеці, наприклад, немає комп’ютерів ніяких взагалі, а без сучасних технологій дуже складно. Тож, дівчата мені все допомагають, ми прекрасно спілкуємося.
- А як на рахунок планів на майбутнє?
- Задумки у мене величезні, хочу створити інтернет-кафе, наприклад, коли буде можливість. Але, поки що, все робимо своїми силами – перетягуємо стелажі, перероблюємо те, що можемо, щоб було гарно і зручно.
- Яка ситуація з фінансуванням – чи вистачає грошей у новоствореної громади для бібліотеки?
- Я сподіваюся, що вистачатиме. Вже розмовляла з паном Борідченком, він обіцяє з бюджету виділяти кошти на потреби бібліотеки. Інтернет вже профінансовано, а це вже важливий крок. За це щиро вдячна. У нас дуже молода громада, тільки створюється, багато потреб. Я багато заходів проводжу своїм коштом, хоч і маю невеличку зарплату. Сподіваюся, що в перспективі все буде добре. По-тихеньку розвиваємося.
- Які плани маєте на літо? Як гадаєте, чи будуть ходити до вас відвідувачі?
- Будуть-будуть! Влітку читачі стають ще активніші. Дітям набридло сидіти вдома, вони хочуть спілкування. І дорослі активізувалися, навіть ті, які давно не були через карантин. І книжки держава обіцяє закупляти новенькі. Тож, я в сподіваннях.
- Пані Юліє, трохи цікавих фактів про бібліотеку села Богданівки можете розказати? Який книжковий фонд, коли була заснована? Чим здивуєте?
- Здивую. Почну з книжкового фонду – він налічує 23081 примірник. Зараз, щоправда, робимо невеличке списання. Але буде приблизно 30 тисяч екземплярів, бо я багато книжок перевезла зі знам’янської білоітеки. У нас є приблизно тисяча користувачів, а книговидача за рік 18 тисяч. Локдаун, звісно, трохи зменшив цю кількість, але читачі постійно є.
А щодо вражаючих цифр, то зазначу, що перша бібліотека в селі Богданівка була організована у 1826-му році. Першим бібліотекарем був Стрілець І.М. Книжковий фонд налічував 663 видання. Спочатку бібліотека поділяла невеличке приміщення з аптечним пунктом. А вже 1976-го року був побудований будинок культури, там і розташувалася бібліотека. На той момент фонд налічував 11 тисяч примірників.
- А цифри таки вражаючі! Майже сторічна історія – це неймовірно. То що відбувається у сучасній бібліотеці?
- Для учнів проводимо літературні конкурси, всілякі читання, обговорення цікавих книжок. Також беремо участь в обласних конкурсах читачів. Я по конкурсу щодо творчості Ліни Костенко ще й місце зайняла, ніяк приз не заберу.
Зараз готуємося до конкурсу з творчості Лесі Українки, цього року річниця, у нас є постійно діюча виставка. Конкурс для бібліотекарів проводитиметься, тож я працюю над есе. І відеочитання будуть. Ми не пропускаємо жодного свята, жодної нагоди. Дітлахи увесь час беруть участь у конкурсі творів «Бібліотека Шевченка», дуже активні.
- Чи потребує приміщення бібліотеки ремонту? Які проблеми треба першочергово вирішити?
- По-перше, підлога. Тут ще плитка на бетон покладена, певно, в 1976-му році, коли приміщення будинку культури будувалося. Нині все відпадає. По-друге, зовсім немає опалення, дуже холодно. Я чула, що голова громади, пан Андрій Борідченко планує проводити капітальний ремонт. Я в маленьких кімнатках вмикаю дві батареї, але вони не прогрівають. При такій епідситуації тут з дітьми не можна працювати в холодний період. Також столики розпадаються, стільчики, чоловік мій приїжджає ремонтує по-тихеньку. Стараємося своїми силами. Тож, нам би в бібліотеку якогось комп’ютера чи ноутбука, і хоч трохи, щоб тепліше було, умови б покращилися. У мене в планах інтернет-кафе, діти вже питають, коли, бо їм такого не вистачає. Хочуть ходити і бібліотеку, але, як похолодає, то це буде неможливо.
А так ми вже гарненько поставили стелажі, відремонтували, що змогли. В цьому мені допомагає мама і чоловік. Родина підтримує мене і я від того щаслива.
Спілкувалася Ася Цуркан
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?