Юна акторка з Богданівки на великій сцені у Миколаєві
Анастасію Іванюк добре знають на території сіл
Суботцівської територіальної громади. Бо ще будучи ученицею Богданівської
загальноосвітньої школи ім.І.Г.Ткаченка, вона була активною учасницею районних та
обласних заходів. Ії неперевершений спів та акторські здібності приємно
вражають.
На даний час юна акторка грає на великій сцені у Національному
академічному театрідрами та музичної
комедії міста Миколаєва. Вона присвячує життя театру та глядачу, з яким під час
вистав відбувається така неповторна і така безцінна хімія, а театр для неї –
магія. Вона певна, що театр потрібен, як хороша музика, цікава книжка чи
захопливе кіно, от тільки він діє за принципом «тут і зараз» і є неповторним,
як мить.
- У всіх моїх починаннях мене підтримували батьки, - згадує свої перші кроки до мрії Анастасія. – Дуже багато зусиль доклала мама. Вона завжди підтримувала мене, була моїм і наставником, і критиком, і режисером, і модельєром, і візажистом. Готувала мене до всіх конкурсів.Писала вірші та перероблювала пісні, щоб мій виступ був оригінальним. Сама шила костюми, бувало цілу ніч проводила за цим заняттям, а вранці йшла на роботу.
Коли мені було 10 років мама вперше повезла в театр у місто Кропивницький. Мене так вразила гра акторів, що тоді сказала, я хочу жити на сцені.
Тож закінчивши школу Настя не роздумувала про вибір професії, вона вже чітко знала ким хоче бути. Вступила до Харківської державної академії культури на факультет акторської майстерності, успішно закінчила і здобула спеціальність - актор драматичного театру і кіно.
У таку яскраву і талановиту дівчину закохувалися однокурсники, але її серце вже давно було віддане Валерію, з яким познайомилися у селі Богданівці, де він проходив службу у військовій частині А-1201. Одружилися, і після навчання Анастасія переїхала до міста Миколаєва, за направленням чоловіка, він військовий.
- У Миколаєві працює три театри: ляльковий театр, Національний академічний театр драми та музичної комедії та художній російсько драматичний театр. У серні виповниться рік, як я працюю в театрі.
Дуже хотіла потрапити до Національного академічного театру драми та музичної комедії. Пройшла конкурс вокалістів і драматичних акторів, конкуренція була дуже велика, потім - співбесіда з директором. Мені сказали, що якщо я пройшла відбір, то зателефонують. Щоб не гаяти часу я пройшла конкурсний відбір до лялькового театру, мене готові були брати на роботу, але в той же день мені зателефонували з академічного театру і повідомили гарну новину. Моїй радості не було меж.
Робота для мене в радість, подобається колектив, заняття вокалом, хор, а найбільше - грати роль у виставі. У театрі також проводяться й інші заходи, наприклад «Вечір французького шансону», «Фанфари під завісу», концертні програми, естрадні номери, мюзикли. Якщо ти актор театру, то потрібно дійсно вміти все, саме тому я впевнена, що обрала правильний шлях, тут я роблю все, що подобається і від чого отримую задоволення.
- Зіграла у багатьох музичних виставах, мюзиклах, в оперетах: «Циганський барон», «Весела вдова», «У вирі пристрасті та кохання», зокрема це вокальні, хорові та хореографічні номери.
Головну роль дівчини Меггі, яка закохалася в оперного співака зіграла у комедії «Позичте тенора». На вересень уже заплановано три вистави у яких я гратиму одні з головних ролей. У п’єсі «Кайдашева сім’я» гратиму Мелашку, вже вчу текст. У п’єсі В.Шекспіра «Мишоловка» гратиму Афелію, доньку заступника короля.
- Чи важко вживатися у роль?
- Так. Це досить цікаво, але досить важко, адже потрібно відчути всі емоції героя і пропустити через себе. Як говорять досвідчені актори: «Немає маленьких ролей, є маленькі актори», адже навіть якщо потрібно зіграти один епізод, ти повинен знати всю виставу. Я відзначила для себе, що одну й ту саму роль ти ніколи не зіграєш однаково, ти її завжди граєш по різному.
- Для мене важче співати, аде я чотири роки вчилася на актора. Я дуже вдячна академії за те, що я на кожній сесії виконувала всі головні ролі. Це неперевершені відчуття, але коли ти граєш на великій сцені, коли ти енергетично відчуваєш глядача – це зовсім інше.
Коли співаю, то відчуваю хвилювання, а коли граю роль я відключаюся, я кайфую.
- Для когось театр — це сенс життя, для когось просто хобі, для когось заробіток. Що театр для тебе та яку роль він відіграє у твоєму житті?
- Театр – це те, що я вмію робити. Я багато разів думала над тим, що театр дійсно забирає дуже багато часу, сил, енергії. Звісно, є думки, що ти живеш на роботі. Та попри це я отримую задоволення від того, що роблю, і театр — це прекрасно. Коли відчуваєш, що ти недарма це все робиш, бачиш людей, які дякують, співпереживають тобі, сміються, плачуть. Це, звісно, безцінно. Театр – це особливе і неповторне місце, тому що тут, сьогодні і зараз ти живеш, глядач бачить тебе живого, і якщо в тебе щось змінюється, це все передається глядачу, між вами відбувається неповторна, безцінна хімія. Театр – це магія. Неможливо обдурити глядача, якщо у тебе роль не пішла, щось не склалося, то це відчувається і передається глядачу. Тут все чітко, існує невидимий зв’язок.
- Щодо драматичних ролей, то вони більш емоційно, психологічно і фізично затратні. Під час гри я дуже віддаюся ролі, проживаю її, по-іншому не можу. Завжди дуже хвилююся стосовно долі персонажа. Мені подобається грати такі ролі, адже мені вдається вивести глядача на емоції. Комедія досить складний жанр, тому що її потрібно грати серйозно, якщо ти будеш сміятися, то глядачам буде не дуже весело. Кожен жанр по-своєму особливий та складний, але я люблю всі свої ролі. Завжди працюю з душею та віддаюсь однаково, чи це твір сучасника, чи класика.
- Яку б роль не погодились зіграти?
- Таких ролей, щоб я відчувала неприємні відчуття до того, що роблю - у мене не було. Проблема чи перевага в тому, що я дуже чутлива, іноді дуже важко відгородити себе. Не люблю однотипних ролей, коли немає перелому у персонажах, коли у героя нічого не змінюється.
- Скільки часу потрібно, щоб досконало підготувати виставу? І чи траплялися випадки коли забувала текст?
- За три тижні, чи за місяць можна вивчити виставу. Вчити текс для мене не важко. І таких випадків на щастя не було. Коли ти граєш роль у виставі, то легше, адже ти в команді, можеш розраховувати на колег. По ситуації все згадується. А от коли монолог, то це набагато важче, ти розраховуєш лише на себе.
- Актор повинен втілити задум режисера і змінювати його ти не маєш права. Я завжди прислухаюся до директора, режисера, художнього керівника, до колег-акторів, адже як кажуть: «з боку краще видніше», у них є досвід, багаторічна практика. Тож з усіма находжу спільну мову.
- Героїню якого твору мрієш зіграти?
- У мене немає ролі, яку б я хотіла зіграти, тому що я не чекаю конкретних ролей, я чекаю те, що мене знайде. Якщо мені треба цю роль, вона до мене прийде.
- Чи існують інтриги, боротьба за ролі між акторами?
- Загалом, є такі актори, які боряться за свої ролі. Мабуть для кожного актора важливо отримати головну роль, але це здорова боротьба. Адже кожен працює, удосконалює свої здібності, розвиває талант. Для мене ж всі ролі рівні, немає головних чи другорядних, великих чи маленьких. Якщо до мене прийшла якась роль, значить — це саме те, що зараз мені потрібно і я з любов’ю, відданістю намагатимусь наповнити її по вінця. Я не можу сказати, що в нашому театрі щось нечесно. Просто так виходить, що є певна кількість акторів, які більше працюють, а є такі, які менш зайняті.У нас дуже гарний і мудрий керівник театру Микола Семенович Берсон. Він намагається рівнозначно розподіляти ролі.
- Чи виникає бажання спробувати себе у кіно?
- Жодна цікава книга, жодне захопливе кіно не передадуть тих унікальних живих емоцій, які дає театр. Тому що тут ти співпереживаєш із актором – живою людиною, яка стоїть перед тобою. Це прекрасна особливість театру. Хоч у театрі є таке правило: четверта стіна, це коли ти не маєш права співпрацювати з глядачем, але ти відчуваєш емоції, реагуєш на оплески.
- Що стоїть за бездоганною грою акторів, оваціями та квітами?
- Дуже велика праця. Особливо, коли ти бачиш очі глядачів, чуєш оплески – відбувається ейфорія, очищення, відчуття, що твоя робота не марна. Що для людини головне? Бути потрібною. І от саме на сцені ти цього досягаєш. Так, є втома, але ти про неї не думаєш у цей період. Навіть коли відбулася прем’єра – це не закінчення, робота продовжується далі, образ удосконалюється, корегується, оживляється ще більше і доповнюється. Якщо ти спинився, то це все, можна звільнятись. Акторська робота – це постійний розвиток, ти маєш бути в русі.
записала Катерина МАТКО
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?