Справжня трудівниця з відкритою душею
Олександру Іванівну Ілюшкіну всі добре знають у селі Мошорине, як добру, щиру та привітну жінку, яка тут народилася, працювала на добробут рідного села, а вийшовши на заслужений відпочинок й до цього часу займається активною громадською роботою. Вона разом з іншими активними членами ветеранської організації створили музей минулого села. Збирали старовинні речі, фото та розповіді про односельців. Разом оформляли стенди та упорядковували кімнати музею. Тепер там зберігаються справжні скарби історії села Мошорине.
Олександра Іванівна народилася в сім’ї колгоспників: тато працював механізатором, а мама різноробочою. Свою трудову діяльність розпочала на фабриці в місті Іваново, Росія. Там працювала її старша сестра. А подруга познайомила її з майбутнім чоловіком Іваном. Знайомство відбулося за перепискою: подруга дала адресу своєму хлопцеві, а він передав товаришу. Іван написав листа незнайомій дівчині, яку навіть не бачив. Олександра відповіла йому теж листом. Їхнє листування тривало вісім місяців, Іван в цей час проходив службу в армії. Потім влаштувався на роботу в Москві і два роки їздив до Олександри в Іваново. У 1972 році вони розписалися, а гучне весілля відгуляли у Мошориному. Іванові дуже сподобалося мальовниче село з гарною природою, казковими краєвидами та щирими людьми, тож молоде подружжя у 1975 році переїхали до села. Іван працював на колгоспній фермі скотником, а Олександра – різноробочою: сапала буряки, працювала на огородній бригаді. Їх робочий день розпочинався з раннього ранку і тривав до пізнього вечора.
Олександра Іванівна розповідає, що працювати було дуже важко, сапала по 11 гектарів буряків, це була виснажлива робота. Бували й складні часи у колгоспі, коли не видавали заробітну плату, але не залишала роботу.
Разом з чоловіком вони виховали двох синів та доньку, мають вже вісім онуків і одну правнучку.
На сьогодні вони проживають у віддаленій частині села, яку по-сільському називають хутором.
- Приваблює місце гарною природою, - говорить Олександра Іванівна, - але є й свої незручності, до центра села відстань складає три кілометри, а до першої зупинки - один кілометр. Важко вже у моєму віці долати цей шлях, але приходиться, бо поряд немає магазину, тож доводиться ходити за продуктами.
Подружжя Івана та Олександри Ілюшкіних тримають невеличке господарство та займаються бджільництвом. Їхній мед славиться на все село цілющими властивостями, запашним ароматом та неперевершеним смаком. Хочу побажати цій сім'ї міцного здоров'я та довголіття.
текст - Катерина МАТКО та Ліза РЕШЕТИЛОВСЬКА
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?