Тетяна Чорна: «У мене були гарні вчителі, які і визначили мою вчительську долю»
Все починається змалечку: любов до батьків, до природи, до Батьківщини, до роботи і навіть до життя, але любов до навчання починається з перших кроків в школу, з першого дзвоника, з перших розповідей учителя про дивний і мальовничий світ. Все це дуже захоплює, а вчитель - це провідник у життя, який слідкує за тим, щоб ми не заблукали.
Тетяна Михайлівна Чорна має 45 років педагогічного стажу, 27 років пропрацювала директоркою Володимирівської загальноосвітньої школи.
В цьому навчальному році, передавши керування Тетяні Олексіївні Головань, працює звичайною вчителькою.
- Тетяно Михайлівно, чи важко повертатись до того з чого починали? Адже маєте величезний досвід управлінської діяльності.
- У житті завжди є моменти, коли потрібно щось відпускати і концентруватися на чомусь іншому. Але мені не потрібно шукати щось інше, бо робота вчителя – це моє. І тепер я можу більше уваги приділяти не управлінський роботі, яка забирала досить багато часу і сил, а саме навчанню дітей, насолоджуватися своєю працею, ловити кожен погляд учнів, помічати їх здібності і таланти, розкривати їх, перейматися їх дитячими, але вагомими для них проблемами і разом шукати шляхи вирішення у вільний від уроків час.
- Як обрали професію вчителя?
- Мені дуже повезло з учителями, вони і підштовхнули до вибору професії педагога. До речі, я навчалася у Володимирівській школі. Дуже подобалися всі предмети: і українська мова, і історія, і природознавство, і фізична культура та інші, але найбільше - уроки німецької мови, які викладав Микола Гаврилович Петров. Мені іноземна давалась легко, було цікаво вчитися. Микола Гаврилович був талановитим вчителем та гарною людиною. Його дружина Марія Аврамівна навчала російської мови. У нашій школі вчителі були особистостями: харизматичні, ерудовані, знаючі, справжні профі.
Завжди з теплотою у серці згадую своїх учителів: Галину Онуфріївну Юху, яка у воєнні роки була членом партизанського підпілля, у мирний час - вчителем української мови. Це жінка з вольовим характером; Людмилу Сидорівну Бєльську, вчительку української мови та літератури, яка прищеплювала дітям любов до рідного слова. Талановитий математик Анатолій Павлович Цимбаліст, вчитель фізики Микола Григорович Живогляд, мудрий директор Ювеналій Петрович Шевцов, котрий керував учбовим процесом легко, ніби пісню співав, завжди з усмішкою. Саме Ювеналій Петрович і передав мені важелі управляння школою, багато чого навчив: писати протоколи педради, складати план роботи школи, а головне – управляти навчальним процесом.
- У Казарнянській школі. Мені подобалося все, що відбувалося у шаленому ритмі шкільного життя. Приємно згадувати і школу, і колектив, і учнів. Вони назавжди в моїй пам'яті.
Тож пропрацювавши рік, я вступила до Одеського державного університету імені І.І.Мечникова на факультет романо - германської філології, який успішно закінчила, паралельно працюючи в школі. Тоді директоркою Казарнянської школи була Галина Панасівна Лагно. Вона - моя перша керівниця, мудра наставниця. Я багато чого навчилася, що знадобилося мені у роботі і в житті. Сім років пропрацювала у Казарнянській школі. А потім вже з сім’єю переїхали до Володимирівки. Повернулася в рідну школу вже вчителькою з семирічним досвідом. Спочатку працювала вихователькою, через рік - заступницею директора з виховної роботи, а з 1985 року, коли мій вчитель Микола Гаврилович пішов на заслужений відпочинок, перейшла на посаду вчительки німецької мови. Микола Гаврилович Петров – ветеран Другої Світової війни, учитель, письменник, патріот, котрий віддав школі і дітям 33 роки свого життя. Гострим пером і мудрим словом, активною громадською діяльністю боровся за незалежність України в 90-і. За підтримки педагогічного колективу Володимирівської школи було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Миколу Гавриловича Петрова, педагога, письменника, громадського діяча. Відкриття приурочили 95-ій річниці з дня його народження.
- Чи спілкуєтеся з колишніми своїми учнями?
- Так, з багатьма підтримуємо тісний зв’язок, мені телефонують на свята, приходять в гості. Я їх всіх люблю і про кожного пам’ятаю, радію за їх успіхи і досягнення.
- Чи багатьом учням передали любов до вчительської справи?
- Мені приємно, що з Володимирівської школи вийшло багато вчителів. Деякі з моїх учнів, працюють за кордоном. Колись один з випускників приїхав і сказав: «Саме ви мені відкрили вікно в Європу і за це я дуже вдячний».
Багато моїх учнів закінчили в Україні факультети іноземних мов, а в Німеччині здобули іншу професію, наприклад Євгенія Лукічова - медичну освіту, Ярослав Грицаєнко закінчив Східноєвропейський університет, вивчав політологію, був помічником депутата Бундестагу. Наразі здобуває вже другу освіту в Німеччині. Тетяна Красножон - економічну освіту, Марія Маляренко працює в Гамбурзі, Сергій Сахно - на круїзному лайнері, Аня Солонько - в Мюнхені, в готельно-ресторанному бізнесі. Не можу про всіх зразу розповісти, бо їх багато. Головне, що випускники взяли знання у своїх вчителів і продовжують створювати наше майбутнє у різних галузях, а для мене, як учителя, – це високий показник, який підкреслює, що професія вчителя важлива.
Спілкувалася Катерина МАТКО
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?