Історія однієї фотографині
Анюта Григор’єва народилася у селі Трепівці. Зростала звичайною дівчинкою, тільки помічала все прекрасне і відкладала у своїй пам’яті, для чого це їй було потрібно, вона не розуміла, але так складалось. Про те, як звичайний фотоапарат, подарований чоловіком, визначив професію її життя, вона нам розповість.
- Ще коли я навчалася в школі, в моїх планах на життя не було ні Знам’янки, ні фотографії. Вищу освіту отримала в Кропивницькому, навчалася на факультеті іноземних мов. За час навчання вийшла заміж і переїхала в «місто залізничників», до чоловіка.
- Як у багатьох жінок, мої плани на майбутнє почали трансформуватися в декреті. У мене реально є немов дві частини життя: «до» - це до народження дитини і «після» - відповідно, після того, як я стала мамою. І це не якась зірка мене осяяла. В мене просто почало змінюватись оточення. З’явилися люди, які мені показали життя під тим кутом зору, який відрізнявся від звичного мені. Завдяки ним почалися зміни в моєму світогляді. І так склалось, що з усіма цими людьми мене звела донька. Не знаю, що б нас об’єднало на тому етапі, якби не розмови про «зубки», грудне вигодовування та книги Петрановської…
Однією з цих людей є Іра Варакута, керівниця регіонального осередку Громадської організації «Інша Жінка». Саме вона підштовхнула мене до того, щоб я врешті-решт пов’язала свою діяльність з фотографією. У 2018 році вона створила фотостудію «Варакутики» і запросила мене до себе у якості фотографа. На той момент в мене вже протягом кількох років був фотоапарат Nikon, який мені колись на день народження подарував чоловік, і який я таскала з собою практично скрізь. Це помітила Іра і неодноразово говорила мені, що в мене добре виходить і мені варто було б розвиватися в цьому напрямку. Але до створення студії «Варакутики» я не фотографувала нікого, окрім подружок.
- Це досить складно. В кінці 2018 року я починаю фотографувати «чужих» людей. Досвіду на той момент в мене було дуже мало, довелось набити чимало шишок. Бракувало навичок у роботі з клієнтами. Але це я розумію зараз, а тоді здавалось, що мені море по коліна і все виходить суперово. Мені було цікаво вивчати програми для обробки фотографій, я опанувала Фотошоп і Лайтрум. З ними працюю і досі, але в їхніх можливостях розібралась вже значно глибше.
Чим більше досвіду я набиралась, тим гостріше відчувала, що мені не вистачає знань. Тому штудіювала Ютуб вздовж і впоперек, скачувала різні курси по фотографії, зареєструвалась на купі форумів фотографів, почала виставляти на деяких платформах свої знімки і раділа кожному лайку. Звісно, була і критика…
У 2019-му році я займалась фотографією на півсили. Мені було дуже цікаво, але я соромилася заявляти про себе, як про фотографа, в голос. Мені бракувало впевненості в тому, що я виконую свою роботу на достойному рівні.
- Я хотіла піти на навчання не в онлайні, а щоб спілкуватися з учителем вживу, вже промоніторила, хто проводить навчання для фотографів у Кропивницькому, але мені чогось не вистачає, щоб втілити свою мрію в життя. Можливо, просто рішучості.
На початку 2020-го я все-таки наважилася розпочати навчання саме в тому форматі, якого мені так хотілося. І пішла на індивідуальне навчання по портретній фотографії. Віддала за нього практично всі гроші, які мені вдалось зібрати за попередні півроку, працюючи фотографом на сімейних святах. Протягом місяця я їжджу до Кропивницького. Відкриваю для себе новий світ фотографії. Це був зовсім інший рівень організації зйомки, спілкування з клієнтом та, власне, ставлення до своєї роботи. Тоді я вперше побувала у колі людей, які живуть фотографією, а не просто підробляють цим. Це був потужний поштовх у потрібному мені напрямку.
Хочеться в якусь смішинку загорнути те, що сталось далі, але нічого кумедного на думку зараз не приходить. Справа в тім, що я вже літала у хмарах, уявляючи, як гарно підуть мої справи після цього навчання… І ось, повертаюсь я додому з останнього заняття. Їду в автобусі. Надворі вечір 11 березня 2020 року. І чую, люди говорять про якийсь карантин… Про те, що закривають навіть дитячі садочки. Я не розумію, в чому справа, беру телефон і прямо в дорозі гуглю… Думаю, можна не продовжувати, всі ми пам’ятаємо, як розвивалися події далі. В Україну прийшов Covid-19. Кілька місяців не було навіть нормального транспортного сполучення. Люди скупляли гречку, сіль і туалетний папір, їм було явно не до свят та фотосесій. Відчувається, що від тих потрясінь ми остаточно не оговтались ще й досі.
Тож 2020-й рік в плані роботи був для мене не дуже вдалим, оскільки в першій половині року я сама часто змушена була відмовляти людям, хоча бажаючих запросити до себе фотографа було й без того небагато. Чесно скажу, я тоді дуже боялася знаходитись у місцях з масовим скупченням людей, та ще й у закритих приміщеннях. В цьому й була причина відмови. Знаю, що дехто на мене образився за це дуже сильно.
– Коли ж уперше впевнено заявили про себе, як професійний фотограф?
- 2021-й рік – рік, коли я вперше спокійно і впевнено заявляю про те, що я – фотограф. Я вже як риба у воді почуваюся в компанії інших фотографів, наладила комунікацію з колегами. З багатьма ми товаришуємо та обмінюємось досвідом, це круто. В мене достатньо досвіду та знань для того, щоб надавати людям якісний продукт. Я вже не боюся, що мені нічого буде знімати на хрестинах, якщо дитина всю церемонію проплаче. Я знаю, з чого починається підготовка до сімейної фотосесії, на що ми звертаємо увагу першочергово, а чим можна знехтувати. Я набагато краще, ніж рік тому, розбираюся в стилі, тому я без проблем допомагаю дівчатам збиратись на індивідуальні зйомки. Тепер я розумію, що комунікація з клієнтом грає величезну роль, і стараюся зробити так, щоб кожна людина почувалася в мене на зйомці комфортно, змогла розкрити себе і пішла з фотосесії у піднесеному настрої.
– На сьогодні, кожен другий фотограф, який має сучасний телефон. Тож таку продукцію складно продавати?
- Насправді робота фотографа – це не просто кнопочку на фотоапараті натиснути. Для того, щоб отримати якісну з технічного боку фотографію, в наш час достатньо мати одну з останніх моделей айфона. Але за фотографією, на якій спиняється погляд, зазвичай стоїть багато роботи, про яку не здогадується пересічний глядач. Тут грають роль локація, поєднання кольорів, гра світла та тіні. І в цьому фотограф має розбиратись, якщо він хоче, щоб гарні знімки виходили, коли йому того захочеться, а не були випадковістю. До того ж, фотографи полюють на емоцію. Одразу уточнюю, що емоція – то не тільки сміх. У нас з вами їх багато. А ще вони мають вміти відчувати свого клієнта. Розуміти, що для нього важливо. Зчитувати, який кадр його зачепить… А ще, якщо ти комерційний фотограф, ти маєш вміти продавати продукт своєї праці, просувати його… Словом, бути різнобічно розвиненою людиною і без упину навчатись.
- Що найбільше любите фотографувати?
- Напевно, у кожного фотографа рано чи пізно настає в житті момент, коли йому треба обрати, в якому напрямку він піде далі. Буде він весільним фотографом, чи нью-борн, чи сімейним і т.п. Це стається тоді, коли ти розумієш, що неможливо охопити всі сфери, якщо ти хочеш бути дійсно професіоналом своєї справи. Це вимагає глибокого занурення в той напрямок, який ти обираєш. А це значить, що цьому треба приділяти багато часу та грошей, щоб навчатись у кращих з кращих. Я поки що не відмовляюсь від репортажних зйомок, це основна частина замовлень – люди часто замовляють фотографа на сімейні свята. Але це не мій улюблений вид зйомок. В мене є два пріоритетних напрямки, ніжно люблю їх обидва й «любимчика» обрати з поміж них ніяк не можу - це сімейні фотосесії та індивідуальні жіночі зйомки. Сімейні я обираю за любов, яку я там бачу, за щирі емоції дітей. Обожнюю їх фотографувати. А індивідуальні жіночі зйомки за що люблю? Це складно пояснити на словах, це треба відчувати. Для жінки фотосесія – то джерело емоцій. А емоція для неї – то як пальне, на якому вона потім гори звернути може. І я люблю дарувати ці емоції. Сприяти глибшому пізнанню себе… І ще хочу додати, що у фотографів свій погляд на красу, тож щось таке, що ви в собі не сприймаєте, фотограф може показати вам з іншого боку, як вашу родзинку, яка вирізняє вас з поміж інших людей, робить вас унікальною. Запрошую бажаючих до себе на фотосесії!
спілкувалася Катерина МАТКО, фото Анюти ГРИГОР’ЄВОЇ
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?