До 100-річчя від дня народження Миколи Гавриловича Петрова
На приміщенні Володимирівської школи є
меморіальна дошка Миколі Петрову. На чорному граніті вказано, що він учителював
тут із 1951 по 1985 рік. 26 грудня йому виповнилося б 100 років. Та вчителів,
які віддали роботі у школі по кілька десятків років, не так і мало. Чим же був
особливим цей чоловік, який помер двадцять три роки тому?
Про це розповіла його учениця Тетяна Михайлівна Чорна, вона має 45 років педагогічного стажу, 27 років пропрацювала директором Володимирівської загальноосвітньої школи, зараз працює вчителем німецької мови.
- Микола Гаврилович Петров пройшов Другу світову, мав дві вищі освіти, знав кілька іноземних мов, бачив, як живуть інші народи і не міг не порівнювати з ними свій, рідний, - розповідає Тетяна Михайлівна. - Микола Петров був небайдужим до слова з юності. Але тодішня цензура наперед диктувала йому: писати про те, що хвилює і те, що бачиш, не можна, ніхто не надрукує. Тож, разом із настанням незалежності, він, будучи уже немолодою людиною, із пристрастю взявся до письменницької роботи. Його зріла і стилістично вивірена проза здивувала і вразила багатьох. Та Микола Гаврилович не встиг вивершити свою письменницьку долю. У Спілку письменників його прийняли посмертно, що стало унікальним випадком в її історії. Єдина книга прози, видана за його життя «Двоє на льотному полі», так і не дійшла до читача. Більша частина її тиражу залишилася у видавничих пакунках: у часи шаленої інфляції автор не знайшов коштів, аби викупити її. Більшість оповідань – про Другу світову війну, про поведінку людей в екстремальних умовах. Інші – про побут, труднощі довоєнного періоду, про перші роки мирної праці на спустошених землях.
Усе, про що б не писав Микола Петров, взяте з життя, не вигадане, бо автор сповідував такий принцип: дотримуватися лише життєвої правди, а не правдоподібності, писати тільки про те, що або сам спостерігав, пережив, або що пережили люди, яких добре знав і яким довіряв. «Ні фантазії, ні уяви особливо напружувати не треба: матеріалу, життєвого досвіду під зав’язку», – зазначав наш земляк.
- Досконало знаючи німецьку, яку викладав у Володимирівській школі, Микола Петров перекладав свого улюбленого автора Вольфганга Борхерта, опублікувавши переклади тільки у деяких періодичних виданнях, - розповідає Тетяна Михайлівна. – Його уроки німецької мови, були дуже цікавими, викладав доступно і запам’ятовувалися легко. Микола Гаврилович був талановитим вчителем та гарною людиною. Його дружина Марія Аврамівна навчала російської мови.
Тож, не дивно, що коли через роки постало питання про увічнення пам’яті Миколи Петрова.Єметодичний посібник «Петров Микола Гаврилович – учитель, прозаїк, перекладач, громадський діяч». Як виявилось, багато його учнів працюють у навчальних закладах – директор Суботцівської школи Анатолій Савлук, вчителька Л.А.Лінчевська та інші.
В ці дні хочеться згадати про видатного земляка, талановитого вчителя, який має продовження у своїх учнях.
авторка - Катерина
МАТКО
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?