Музикант дарує людям щастя
Житель села Володимирівки Олександр Васильович Суботінов,
відзначається своє активністю. У свої 74 роки він любить мандрувати
велосипедом, влітку часто їздить у справах до сусіднього села Мошорине, до
міста Знам’янки, навіть здійснював велопрогулянки до міста Кропивницького.
Його добре знають односельці, як щиру і добропорядну людину. Багато хто пам’ятає його неперевершену гру на баяні та гармошці. Музикант, який дарує щастя, бо не на одному весіллі грав. Молоді подружні пари з Мошориного, Суботців, Володимирівки, Богданівки, Сабліного та інших навколишніх сіл, з міста Знам’янки та Кропивницького запрошували його здійснювати музичний супровід на їхніх весіллях.
Про ті далекі молоді роки та весільні свята нагадує вдома електробаян, який видавав музичні шедеври у вмілих руках Олександра Васильовича.
Також він все своє життя і до цього часу пише чудові вірші про життя, кохання, про односельців. Планував видати свою збірку поезії, але все не вистачає коштів здійснити свою мрію. Не один загальний зошит з чудовими віршами чекає свого часу.
На слова колишньої вчительки української мови Мошоринської школи Марії Іванівни Філоненко, написав пісні «Моє Мошорине», «Мошоринські дівчата», «Теплий спогад». Також написав багато власних пісень як дитячих, так і дорослих, одна з яких «Рідна сторона».
Олександр Васильович вже 14 років як перебуває на заслуженому відпочинку, але й до цього часу працює музичним керівником у дитячому садочку «Мальвіна», де здійснює музичний супровід до різних дитячих свят.
Народився у селі Мала Мазниця, колишнього Вільшанського району. Музикою захоплювався з дитячих років, тож після школи вступив до Олександрійського культосвітнього училища, де здобув спеціальність – керівник духового оркестру, акомпаніатор, клубний працівник. Там не лише освоїв професію, але й знайшов свою долю. З дружиною Оксаною Володимирівною минулого року відзначили свій 50-річний ювілей подружнього життя. Вони разом навчалися, разом працювали, виховували дітей та займалися домашнім господарством.
- Трудову діяльність розпочали в одній із шкіл Кіровоградського району, - розповідає Олександр Васильович. – Пізніше переїхали у село Мошорине і там працювали і в школі, і в будинку культури. Олександр Васильович очолював духовий оркестр, працював керівником хору, а дружина – хормейстером.
Відкривали огляди хорових колективів, їздили з вокальним хоровим колективом «Степівчанка» на різні районні та обласні фестивалі, були запрошені у Київ на виставку народного господарства.
Знову працював акомпаніатором та керівником хору, а дружина - хормейстером.
- На той час хор налічував 50 чоловік, - згадує Олександр Васильович. - Діяла чоловіча та жіноча вокальні групи. Талановиті учасники співали і дуетами і квартетами. Найщасливіші роки були. Займалися з дружиною улюбленою справою, на роботу поспішализ задоволенням. Але потім настали часи перебудови, які кардинально перебудували і наше життя. Цукрозаводу не стало, а ми залишилися без роботи, без улюбленої справи. Двоє дітей на той час виховували.
Пізніше Олександр Васильович працював вчителем музики і в Володимирівській школі, і в Мошоринській. Має звання старший вчитель, відмінник народної освіти. Тоді директором Володимирівської школи працював Юрій Петрович Шевцов, пізніше - Тетяна Михайлівна Чорна. З Анатолієм Павловичем Цимбалістом, який працював вчителем математики, у 1993 році організували шкільний хор за участі вчителів та учнів.
Також у Мошоринській школі Олександр Васильович від центру дитячо-юнацької творчості вів дитячий вокальний ансамбль. У Знам’янському професійно-технічному училищі керував художньою самодіяльністью. Оксана Володимирівна працювала художнім керівником у Мошоринському будинку культури.
Вже будучи на пенсії у вільний час подружжя Суботінових залюбки відвідують Мошоринську ветеранську організацію. На різноманітні заходи та святкування запрошує голова первинної ветеранської організації Людмила Вікторівна Єрьоменко. Разом з членами ветеранської ради організували хор, де Олександр Васильович здійснює музичний супровід. Виступають на святах, на Дні народженні села Мошорине.
- Ми з задоволенням їздимо у Мошорине, зустрічі з друзями-ветеранами, це для нас як свято, - розповідає Олександр Васильович. - Весною, влітку, восени сідаємо з дружиною на велосипеди, баян на прикріплюю на багажник і їдемо поспілкуватися з друзями, заспівати пісень, підготуватися до виступів. Буває, що приїжджає за нами голова Володимирівського старостинського округу Олексій Григорович Кондратенко. Так і живемо: Мошорине-Володимирівка, баян, музика і пісні, які радують серце та зігрівають душу.
авторка - Катерина МАТКО
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?