Історія двох жінок
Історія перша: «Бив, а потім клявся, що кохає…»
Мій колишній партнер спочатку здавався добрим і терплячим. Потім став страшенно ревнивим. Постійно підозрював у чомусь.
Уперше підняв на мене на руку, коли я пізноповернулася від друзів. Він душив та бив мене, тому що «я змусила його чекати, а він же хвилювався». Розгубленість і страх загнали мене у ступор, а зовнішні обставини були такі, що я не могла піти від нього.
Після цього він клявся і плакав, що більше такого не буде. Але це повторювалося знову. Двічі я була у величезних синцях та подряпинах. Навіть на обличчі. Доводилося ховати і маскувати їх. Він зачиняв двері і вікна, забирав мої ключі та телефон, щоб я не могла втекти. А потім бив. Бив сильно. Навіть ногами.
Останній раз він побив мене так, що залишилися гематоми і чорні синці по всьому тілу. І кілька разів влучив у голову, яка потім страшенно боліла. Я кричала, скільки було сили, кликала на допомогу. Але ніхто не відреагував.
Він перекрив ніс та рот і намагався задушити. Я вже майже втратила свідомість, коли він, мабуть, зрозумів, що може накоїти, і відпустив. Більше не кричала. Бо допомоги не було від кого чекати. Сусіди не зреагували. Потім він мене відпустив. А через кілька годин приніс рушника, змоченого у холодній воді, та прикладав до моєї голови і рук, якими не могла рухати. Просив вибачення, говорив, що любить і життя свого без мене не уявляє. Біль, сльози, слова розкаяння – все якось проходило мимо мене, мені здавалося що це відбувається не зі мною.
Ми розійшлися, бо я дивом знайшла сили звернутися до друзів за допомогою, які й виселили його примусово. Минуло два місяці. Останні три тижні мені щоночі сняться жахіття, в яких колишній знущається з мене та знову піднімає руку. Я не можу спати нормально, але знаю, що більше ніколи не дозволю так до себе ставитися.
Олена
Чи була любов, чи була закоханість, але всі почуття загубилися, ніби нічого й не було. Спочатку не розуміла, в чому причина, - чоловік не б’є, не п’є, не кривдить. Але чомусь, коли повертається додому з роботи, на душі стає неспокійно, в оселі незатишно, не знаєш, як себе поводити, і з’являється якесь відчуття постійного і гіркого присмаку провини.
Ревнував і виснажував своєю недовірою, було нестерпно боляче. І коли на 9 місяці вагітності звинуватив, що я зраджую йому з сусідом. А вдома перевіряв всі шпаринки і закутки, що змінилося, де яка подряпина. Перевіряв телефонні дзвінки і входив у постійний образ зрадженого і нещасливого.
Було нестерпно тяжко виправдовуватися в тому, чого не робила. Завжди була без вини винною. І в такому оціпенінні жила п’ять років. Маніпуляція, ігнорування та постійні підозри вкрай підірвали мій психічний стан. Життя стало неможливим.
До чого могла дійти така тиха війна - невідомо. Але він пішов з мого життя, без пояснень і погроз. Одного разу зібрав речі, поцілував сина і сказав, що так жити більше не може. Зачинив двері за собою, а я залишилася без засобів існування з малолітнім сином на квартирі, яку винаймали.
Минуло більше десяти років, але недовіра до чоловіків залишилася.
Вікторія
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?