Анастасія Сметанка: “Моє серце плаче за братом, але треба жити далі…”
В умовах повномасштабного вторгнення в очах української жінки сьогодні - біль, розпач, втрата й водночас неймовірна сила. Поряд з тотальним горем навколо українські жінки здатні жити, відчувати, творити, будувати, відновлювати, допомагати, волонтерити, займатись бізнесом, опікуватись, відстоювати себе й інших. До «Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир» хочемо вшанувати ЖІНОК нашої громади, які втратили найцінніше – своїх рідних і близьких на війні. Війні за право бути вільним, незалежним, проживати в мирі й безпеці. Подивіться в їх очі, почитайте їх історії, спробуйте осягнути масштаб їх болю та горя, і вкотре зрозумійте ціну нашого життя!...
Анастасія Сметанка народилася і проживає у Богданівці зі своєю родиною. Має двох чудових дітей та турботливого чоловіка. На війні втратила старшого брата Дмитра, мужнього, розумного, сильного та надзвичайно доброго. Він був справжнім чоловіком та Захисником. Вона розповіла про своє життя та родину.
Анастасія Сметанка народилась у робітничій сім’ї 3 квітня 1981 року в Богданівці. Росла розумною та допитливою, старанно навчалася в Богданівській загальноосвітній школі №2, гарно малювала та займалася рукоділлям.
“У нашій сім’ї виховувалося троє дітей: старший брат Дмитро, який загинув на війні, я та мій брат близнюк Павло. У сім’ї панувала взаємна повага, любов та злагода.
Страшне горе трапилося в нашій родині, коли мені було 17 років, наша мама померла, Діма саме служив у армії. Татові прийшлося дуже важко, а ми залишилися без неньки…
Після школи навчалася на провідника та білетного касира, потім здобула бухгалтерську освіту та працювала на посаді товарознавця в АТБ маркеті.
Відразу після школи, я вийшла заміж. І вже 25 років ми разом з чоловіком у шлюбі живемо у злагоді та мирі. Маємо двох дітей: доньку Марію, яка народилася 8 березня, і незабаром їй виповниться 24 роки та сина Богдана -11 років. Між дітьми різниця 13 років, бо ми довго вагалися з чоловіком, народжувати чи ні, а Марійка попросила братика, і ми зважилися і народився хлопчик, як і замовляла донька. У дітей сильний емоційний зв’язок. Вони проводять багато часу разом, не можуть і дня прожити один без одного.” – розповіла Анастасія про свою родину.
“Коли розпочалася війна, у нас був шок, злість на росіян, що вони виявилися справжніми нелюдами, не здатні мирно існувати із сусідами.
Мій старший брат Дмитро ще з початку АТО пішов воювати. Приїздив іноді у відпустку. Коли почалося повномасштабне вторгнення він один раз приїхав додому після поранення. Пролікувався у госпіталі і його відпустили на реабілітацію додому. Він вже не хотів їхати воювати, вже 9 років війни йому давалися взнаки. Він дуже заморився. Боляче було його відпускати, наче відчувалася біда. Це був кінець листопада 2022 року.
Чоловік вивозив його на потяг, мені було неспокійно на серці. Дмитро сказав йому: “Не хочеться вже мені їхати воювати…”
Останній його бій був у Мар’їнці у складі 79-ї бригади. Він загинув 20 лютого 2023 року. За 9 років, що він боронив свою країну, має безліч нагород та нещодавно тато отримав Орден за мужність III ступеню, яким Дмитра нагородили посмертно.” – поділилася спогадами Анастасія.
Цю втрату сім’я переживала дуже тяжко, особливо тато Дмитра. Та все ж перша думка в Анастасії була про підтримку батька, бо колись втратила маму і справилася з цим, тож вона вже була сильною і мала підтримати батька, який важко пережив втрату дружини, а потім втратив сина.
“Ми сильні самі по собі, бо вже пережили горе. Ми підтримували один одного, не залишали батька на самоті, діти ходили до дідуся і так відверталися від думок про страшну втрату. Так, разом ми подолали цей біль…
Моє серце плаче за братом, але треба жити далі… Він назавжди залишиться в наших серцях добрим, життєлюбним та найкращим сином, братом та дядьком для своїх племінників…” – завершила розмову Анастасія.
текст - Олена Тригубенко, фото - Юлія Беркут
Матеріали підготовлено на замовлення ГО «Креативний простір Суботцівської громади «Інсайд» в ході реалізації локального проєкту «Молодь Суботцівської територіальної громади – амбасадори миру та безпеки» та в межах Проєкт "Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру" реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні та за підтримки Уряду Норвегії.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?