Я ні плакати не можу, ні радіти
В умовах повномасштабного вторгнення в очах української жінки сьогодні - біль, розпач, втрата й водночас неймовірна сила. Поряд з тотальним горем навколо українські жінки здатні жити, відчувати, творити, будувати, відновлювати, допомагати, волонтерити, займатись бізнесом, опікуватись, відстоювати себе й інших. До «Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир» хочемо вшанувати ЖІНОК нашої громади, які втратили найцінніше – своїх рідних і близьких на війні. Війні за право бути вільним, незалежним, проживати в мирі й безпеці. Подивіться в їх очі, почитайте їх історії, спробуйте осягнути масштаб їх болю та горя, і вкотре зрозумійте ціну нашого життя!...
Лілія Рикалова проживає у селі Богданівці. 29 липня 2024 року мине 10 років, як не стало єдиного сина – Романа. Тіло поховали у 2017 році на Алеї слави у Кропивницькому. Три роки жінка шукала свого сина, він вважався зниклим безвісти. Тричі робили ДНК-експертизу, яка підтверджувала про загибель військовослужбовця Романа Рикалова.
Лілія народилася 13 березня 1972 року в місті Хмельницький. Закінчила Хмельницьке професійне училище 18 і здобула спеціальність монтажника радіоапаратури. Працювала на заводі “Катіон”. У 1991 році вийшла заміж за Валерія Рикалова. 24 березня 1992 року народився син Рома. У 1998 році переїхали на Кіровоградщину у село Михайлівку, тут Рома пішов до першого класу. У 2003 році родина переїхала до Богданівки. У 2009 році Роман закінчив Богданівську школу № 1. У 2009 році вступив до Знам’янського професійно-технічного училища № 12 та здобув спеціальність “Бригадир з поточного ремонту та утримання колії”.
“Рома був життєрадісний, чесний, енергійний і позитивний. Завжди мав свою думку і її відстоював”, - розповідає Лілія.
У 2010 році Романа призвали на військову службу. Присягу на вірність Українському народові склав 20 листопада 2010 року. З 6 листопада 2010 по 14 жовтня 2011 року проходив строкову службу.Перебував у Криму в спецпідрозділі”Тигр”. На військовій службі за контрактом перебував з 16 травня 2013 року у військовій частині А-0680. Служив у званні старшого солдата на посаді радиста 2 відділення радіогрупи 1 загону.
Від початку бойових дій перебував на сході Держави, виконував у складі групи бойові завдання. 29 липня 2014 року група виконувала бойове завдання з пошуку пілотів збитого ворогом літака поблизу міста Сніжного, Донецької області. У районі села Латишевого група потрапила в засідку. Під час спроби вирватися з оточення, загинуло 10 військовослужбовців.
”Про цю трагедію ми дізналися по телевізору, чоловік зателефонував у полк, щоб дізнатися, чи був там наш син. Підтвердили, що він був у складі цієї групи, але поки нічого не відомо. З того часу моє серце не знає спокою”, - згадує жінка.
1 серпня був обмін тілами, було 8 тіл, 6 з яких впізнали побратими. Двох не можливо було впізнати. Близько року Рома рахувався у списку полонених, а потім було підтвердження ДНК-експертизи. Батьки наполягала на повторній експертизі. Три роки вони шукали сина.
“Що я тоді пережила, висловити не можу, але я вірила, що мій син живий. Пройшло майже 10 років, душевний біль не проходить. Живу день за днем. Ні плакати не можу, ні сміятися. Якось Рома мені приснився, що прийшов додому, що все у нього добре. Я не знаю як пояснити свої відчуття. Можливо мій мозок не хоче сприймати інше, можливо мені так легше. Та й підстави у мене були для сумнівів, тому й робили тричі ДНК-експертизу”, - ділиться своїми роздумами Лілія.
Жінка розповіла, що справитися з цим дуже важко, але падати не можна, потрібно жити, хоч душевний біль не проходить. Сумує за сином.
“До цього звикнути не можна, і час не лікує, але виявляється, що я не така слабка. Я повинна жити за двох”, - говорить Лілія.
Найбільше жінка полюбляє працювати на городі, у квітнику.
“З весни і до осені я більше часу проводжу на городі, там я наповнююся енергією. Подобається все, що зростає. Навіть у школі у мене була нагорода за озеленення класу. А природа в селі дуже гарна - це моє наповнення, моя підзарядка”.
текст - Катерина МАТКО, фото - Юлія Беркут
Матеріали підготовлено на замовлення ГО «Креативний простір Суботцівської громади «Інсайд» в ході реалізації локального проєкту «Молодь Суботцівської територіальної громади – амбасадори миру та безпеки» та в межах Проєкт "Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру" реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні та за підтримки Уряду Норвегії.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?