Материнське серце відчувало біду
В умовах повномасштабного вторгнення в очах української жінки сьогодні - біль, розпач, втрата й водночас неймовірна сила. Поряд з тотальним горем навколо українські жінки здатні жити, відчувати, творити, будувати, відновлювати, допомагати, волонтерити, займатись бізнесом, опікуватись, відстоювати себе й інших. До «Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир» хочемо вшанувати ЖІНОК нашої громади, які втратили найцінніше – своїх рідних і близьких на війні. Війні за право бути вільним, незалежним, проживати в мирі й безпеці. Подивіться в їх очі, почитайте їх історії, спробуйте осягнути масштаб їх болю та горя, і вкотре зрозумійте ціну нашого життя!...
“Чи можна звикнути з тим, що твоєї дитини більше немає? - Ні. Дуже боляче хоронити свою дитину. Душа болить, серце розривається на шматки, сльози душать, хочеться кричати від болю. Можливо і вийду з цього стану колись, але не зараз”, - розповідає про свій біль Ольга Миколаївна Ворона. Вона втратила сина, доброго чуйного, відповідального і справедливого, найкращого і найріднішого.
Старший солдат Сергій Ворона загинув 29 травня 2022 року в бою з окупантами за місто Лисичанськ на Луганщині. Бійцю було 36 років. Нагороджений Орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно.
В цей день Ольга була на зміні в лікарні, вона понад двадцять років пропрацювала у Знам’янській міській лікарні молодшою медичною сестрою у відділенні інтенсивної терапії, зараз вона на заслуженому відпочинку, а того трагічного дня була на зміні.
“Мені було дуже тривожно на серці, навіть не можу пояснити, що зі мною відбувалося. Мабуть, серце підказувало, що із сином не все гаразд. Відганяла тривожні думки, але не дуже у мене це виходило”, - згадує той день жінка.
Ольга народилася 31 серпня 1966 року в селі Саблине. Закінчила Володимирівську школу. Потім у Кіровоградському фаховому коледжі економіки і права імені М.П.Сая здобула професію продавця. Працювала ревізором, продавцем. У 1984 році вийшла заміж за Володимира. Вони були з одного села. Пізніше переїхали до Суботців. 7 грудня 1985 року народився син – Сергій, а в 1989 році – Ігор.
“Сергій на другий день повномасштабної війни пішов добровольцем захищати країну. У 2014-му він брав участь у проведенні антитерористичної операції в місті Сєвєродонецьк Луганської області. За час служби отримав відзнаки: “10 років сумлінної служби”, “За відвагу та мужність”, “Ветеран АТО”. Згодом працював у відділі служби безпеки. Захоплювався футболом, грав за місцеві команди. Любив рибалити. Він у нас був дуже правильним, чесним, відповідальним”, - згадує Ольга.
Жінка розповіла, що того дня вони забирали поранених і потрапили під обстріл. Сергій загинув, а командир отримав поранення. Син телефонував матері коли мав змогу, запевняв, що у нього все добре. Просив не хвилюватися.
“Війна зруйнувала наше життя, забрала сина. Важко жити з цим, але повернути все назад неможливо. Дуже хочу, щоб закінчилася війна і не гинули люди, чиїсь діти, чоловіки, батьки”, говорить Ольга.
текст - Катерина Матко, фото - Юлія Беркут
Матеріали підготовлено на замовлення ГО «Креативний простір Суботцівської громади «Інсайд» в ході реалізації локального проєкту «Молодь Суботцівської територіальної громади – амбасадори миру та безпеки» та в межах Проєкт "Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру" реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні та за підтримки Уряду Норвегії.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?