Моє життя обпалене війною, а я знаходжу сили далі йти…
В умовах повномасштабного вторгнення в очах української жінки сьогодні - біль, розпач, втрата й водночас неймовірна сила. Поряд з тотальним горем навколо українські жінки здатні жити, відчувати, творити, будувати, відновлювати, допомагати, волонтерити, займатись бізнесом, опікуватись, відстоювати себе й інших. До «Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир» хочемо вшанувати ЖІНОК нашої громади, які втратили найцінніше – своїх рідних і близьких на війні. Війні за право бути вільним, незалежним, проживати в мирі й безпеці. Подивіться в їх очі, почитайте їх історії, спробуйте осягнути масштаб їх болю та горя, і вкотре зрозумійте ціну нашого життя!...
Марія Маляренко живе у Суботцях, де почувалася щасливою дружиною та мамою, народила двох синів та мріяла про щасливе майбутнє, але почалася війна…
Марія Олексіївна Маляренко народилася у Криму у Феодосії 23 червня 1975 року.
До другого класу навчалася у Феодосії, потім дівчинку перевели у Бахчисарайську школу де вона навчалася до 9 класу.
З дитинства любила тварин, особливо собак. На літніх канікулах разом із сестрою займалися дресируванням собак у Феодосійському клубі.
“Коли я закінчила школу, почався розпад радянського союзу. Я хотіла працювати у дитячому садочку з дітьми, у мене тітка була директором, але його закрили.
Познайомилась з чоловіком у Феодосії, він був мичманом флоту. Служив і навчався у Кронштадті, що у росії. Але після розпаду країни, його відправили у Феодосію.
У 1993 році ми одружилися і переїхали у Суботці до його батьків. У Феодосії чоловік втратив роботу, почались “лихі 90-ті” з бандитизмом та іншими неприємними речами, а ми хотіли жити у безпеці.
У Суботцях чоловік влаштувався у господарство, працював на тракторі, а я пішла у садочок, як і мріяла, працювала з дітьми.
У 1996 році ми придбали будинок. Я перейшла працювати на свиноферму у місцеве господарство і працювала там до декретної відпустки.
27 жовтня 1994 року народила свого старшого сина Дмитра. А у 1999 році 7 травня народився наш менший син Володимир і я була у декретній відпустці 6 років.
З чоловіком тримали господарство, корову, свиней, курей, як зазвичай у селі.
Жили душа в душу, була любов та взаєморозуміння. Але 4 роки тому він помер від інфаркту. Тепер живу сама, займаюсь домашніми справами, поки не працюю…
Почалася війна і старший син Дмитро 26 лютого відправився захищати країну, бо мав бойовий досвід в АТО. 28 лютого поїхав на Передову і Володимир…
Дмитро служив у Дніпрі, мав звання старшого сержанта. Спочатку він перший місяць воював під Харковом, а потім їхній батальйон стояв під Дніпром. Після загибелі брата він звільнився зі служби. Має численні нагороди з АТО.
Володимира відразу відправили воювати під Маріуполь, а потім під Донецьк. Мав позивний Вовк. Загинув 12 травня. Йому навічно залишилося 23 роки.
Після загибелі сина через три тижні вишила бісером Вовків, бо у сина був позивний “Вовк”. Так відволікаюсь від страшних думок. Моє життя обпалене війною, а я знаходжу сили далі йти. Планую виходити на роботу, щоб бути між людей.
Нещодавно допомогла придбати військовим машину на передову, а потім після пошкоджень допомогла її відремонтувати, бо від мобільності залежить життя наших захисників та захисниць.
Бажаю всім матерям та жінкам діждатися своїх дітей з передової, щоб швидше закінчилася війна, щоб Україна звільнилася від окупантів та відсвяткувати усім разом Перемогу… “, – розповіла Марія Олексіївна.
текст - Олена ТРИГУБЕНКО, фото - Юлія Беркут
Матеріали підготовлено на замовлення ГО «Креативний простір Суботцівської громади «Інсайд» в ході реалізації локального проєкту «Молодь Суботцівської територіальної громади – амбасадори миру та безпеки» та в межах Проєкт "Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру" реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні та за підтримки Уряду Норвегії.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?