Нездійсненні мрії: війна відібрала чоловіка та щасливе спільне майбутнє
В умовах повномасштабного вторгнення в очах української жінки сьогодні - біль, розпач, втрата й водночас неймовірна сила. Поряд з тотальним горем навколо українські жінки здатні жити, відчувати, творити, будувати, відновлювати, допомагати, волонтерити, займатись бізнесом, опікуватись, відстоювати себе й інших. До «Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир» хочемо вшанувати ЖІНОК нашої громади, які втратили найцінніше – своїх рідних і близьких на війні. Війні за право бути вільним, незалежним, проживати в мирі й безпеці. Подивіться в їх очі, почитайте їх історії, спробуйте осягнути масштаб їх болю та горя, і вкотре зрозумійте ціну нашого життя!...
Молода жінка Юлія Марштупа, жителька Богданівки прожила зі своїм чоловіком всього 2 роки, але вони були в любові та щасті. Вони мріяли та планували своє сімейне майбутнє, але розпочалася війна, яка перекреслила надії на спільне майбутнє та відібрала у Юлії її коханого Артема. Молода вдова поділилася своєю життєвою історією та спогадами про сімейне щастя.
Юлія Марштупа народилася 9 грудня 2004 року у Кропивницькому. Зростала і навчалася у Богданівці. Гарно малювала простим олівцем, любила читати.
Коли закінчила школу, одразу вийшла заміж за коханого хлопця, бо не уявляла свого життя без нього.
“Ми познайомились по інтернету в середині літа. 28 серпня 2021 року почали зустрічатися і майже через рік, 6 серпня 2022 року, ми одружилися. Ви не уявляєте, якою світлою та доброю людиною був мій Артем. Він в першу чергу турбувався про інших людей, а потім уже про себе думав.
Коли ми ще тільки зустрічалися, він 3 місяці працював у Чехії, потім приїхав в Україну і у лютому почалася війна… 25 лютого він пішов у військкомат, а 26 лютого вже відправився воювати”, – розповіла Юлія.
Юля розказала, що Артема відпустили у червні 2022 року лише на добу, і він їй зробив пропозицію. Це було 6 червня. У серпні він прийшов у відпустку на п’ять днів, і вони одружилися. А вже 8 серпня він відправився на передову. Їм вдалося всього 5 діб побути разом, вже у статусі чоловіка та дружини. Спланували своє сімейне життя, мріяли придбати власний будинок.
Ми його чекали у відпустку, він повинен був приїхати додому 24 вересня, але не судилося… Артем загинув у цей день.
Побратими розповіли, що в цей день Артем помітив групу ДРГ росіян і встиг крикнути та попередив товаришів про небезпеку, чим спас життя 11 побратимам, а сам загинув від кулі снайпера. За цей подвиг його представили до нагороди Орденом за мужність”, – розповіла Юлія.
“Чоловік мені завжди казав, що я повинна бути сильною, не дозволяв мені плакати, коли в черговий раз телефонував і попереджав, що йде на завдання. І я намагаюсь бути сильною, мене підтримують мої та його батьки, моя подруга. Я повинна жити далі, тільки вже без мого коханого Артема, який був для мене всесвітом, опорою та найкращим у світі чоловіком” - розповіла пані Юлія.
“Бажаю всім нам скорішої Перемоги України та дочекатись з війни живими та здоровими своїх коханих з передової”, – побажала Юлія.
текст - Олена ТРИГУБЕНКО, фото - Юлія Беркут
Матеріали підготовлено на замовлення ГО «Креативний простір Суботцівської громади «Інсайд» в ході реалізації локального проєкту «Молодь Суботцівської територіальної громади – амбасадори миру та безпеки» та в межах Проєкт "Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру" реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні та за підтримки Уряду Норвегії.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?