Плачу кожен день за сином, не вірю, що його вже немає…
В умовах повномасштабного вторгнення в очах української жінки сьогодні - біль, розпач, втрата й водночас неймовірна сила. Поряд з тотальним горем навколо українські жінки здатні жити, відчувати, творити, будувати, відновлювати, допомагати, волонтерити, займатись бізнесом, опікуватись, відстоювати себе й інших. До «Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир» хочемо вшанувати ЖІНОК нашої громади, які втратили найцінніше – своїх рідних і близьких на війні. Війні за право бути вільним, незалежним, проживати в мирі й безпеці. Подивіться в їх очі, почитайте їх історії, спробуйте осягнути масштаб їх болю та горя, і вкотре зрозумійте ціну нашого життя!...
Ніна Стовба живе у Суботцях вже 32 роки, тут пройшли найкращі роки її життя, тут виховала разом з чоловіком двох чудових дітей. На війні втратила найцінніше - свого сина Миколу. Вона розповіла про свій життєвий шлях та страшну втрату.
Ніна Дмитрівна Стовба народилася 4 грудня 1962 року у селі Інженерівка Компаніївського району. У кінці 1991 року сім’я Ніни переїхала у Суботці. Вона працювала на будівництві у Кропивницькому близько 6 років, потім повернулася в Інженерівку та працювала дояркою.
Ніна вийшла заміж у 1973 році. Незабаром у подружжя народилася донька Людмила, це був 1973 рік. А у 1976 році народився син Микола.
“Чоловік працював на тракторі. Голова колгоспу нам надав житло у Суботцях. І я проробила 11 років дояркою на фермі. У 1992 році я залишилася вдовою - помер мій чоловік. Більше я заміж не виходила, опікувалася дітьми.
У 1994 році син Микола пішов служити в армію. Після закінчення служби переїхав до Миколаєва. Там одружився та разом з дружиною народили та виховували двох доньок.
У 2017 році він підписав контракт і пішов воювати в АТО. Телефонував мені кожного дня, ми спілкувалися і я була спокійна, що мій син живий.
Почалася війна, у сина повинен був закінчитися контракт 24 квітня 2022 року, але 6 квітня він загинув. 5 квітня він ще намагався до мене додзвонитися, але зв’язок обривався, були страшні обстріли, нічого не було чути, а наступного дня його не стало…
Він служив у військово-морській піхоті старшим матросом у 36-й бригаді у селі Солодке Волноваського району Донецької області.
Його поховали у Миколаєві 15 квітня 2022 року. Я навіть на похороні не була, бо коли почула про його загибель, тяжко захворіла.
Плачу кожного дня за сином, не вірю, що його немає. Донька та онуки - це моя радість, завдяки їм я тримаюся та живу далі”, – розповіла пані Ніна.
Ніна Дмитрівна побажала усім жінкам, чиї чоловіки, доньки та сини боронять країну від ворога діждатися їх живими та здоровими та щоб швидше закінчилася війна, яка несе смерть та горе у родини.
текст - Олена ТРИГУБЕНКО, фото - Юлія Беркут
Матеріали підготовлено на замовлення ГО «Креативний простір Суботцівської громади «Інсайд» в ході реалізації локального проєкту «Молодь Суботцівської територіальної громади – амбасадори миру та безпеки» та в межах Проєкт "Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру" реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні та за підтримки Уряду Норвегії.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?