Син був підтримкою, а тепер мої очі від сліз не висихають
В умовах повномасштабного вторгнення в очах української жінки сьогодні - біль, розпач, втрата й водночас неймовірна сила. Поряд з тотальним горем навколо українські жінки здатні жити, відчувати, творити, будувати, відновлювати, допомагати, волонтерити, займатись бізнесом, опікуватись, відстоювати себе й інших. До «Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир» хочемо вшанувати ЖІНОК нашої громади, які втратили найцінніше – своїх рідних і близьких на війні. Війні за право бути вільним, незалежним, проживати в мирі й безпеці. Подивіться в їх очі, почитайте їх історії, спробуйте осягнути масштаб їх болю та горя, і вкотре зрозумійте ціну нашого життя!...
Віра Олексіївна Ковтунович народилася 4 липня 1949 року в селі Мошорине. Після школи пішла працювати в місцевий колгосп. З 18 років була на різних роботах: сапала буряки на ланці, кукурудзу в полі, працювала дояркою, телятницею, свинаркою, конюхом – роздавала корм коням. Не боялася ніякої сільської роботи, була завзята до всього, все вміла, але найбільше любила поле.
“Мене голова колгоспу перевів у їдальню, але я попросилася назад. Тягнуло в степ. Любила сапати та милуватися краєвидами, дихати свіжим повітрям. Вставала о 5 ранку, приходила пізно ввечері, а коли збір буряка був, то й до двох годин ночі завантажували зібране”, - згадує роки молодості жінка.
Віра Олексіївна працювала ланковою, має багато Грамот та Подяк. За сумлінну роботу її портрет був занесений на Дошку Пошани. У 1975 році вийшла заміж, у 1977 році народила доньку Надію, а в 1981 році - сина Віктора.
Через сім років розлучилася з чоловіком і заміж більше не вийшла. Все своє життя присвятила роботі та дітям. За її активну громадську позицію односельці 4 скликання поспіль обирали депутаткою районної ради, два скликання була депутаткою сільської ради. Вдома утримувала чималеньке господарство: корова, свині, птиця. Придбала будинок, забрала до себе стареньких батьків і ніколи не скаржилася на життя.
Діти підростали, вже більше часу Віра могла й собі приділити, але тяжко захворіла, сильні головні болі турбували, а коли втратила свідомість, звернулася до лікарів. Діагноз: “пухлина головного мозку”. Підтримував брат Анатолій, він відвіз її до Київського лікувального закладу. Два роки лікування результати не дали, довелося оперувати, все пройшло вдало.
Віра вийшла на заслужений відпочинок маючи 33 роки стажу різноробочої.
Донька вийшла заміж, а син жив біля матері. Віра маючи свій запальний характер не могла сидіти вдома, вона стала активісткою ветеранської організації, брала участь у створенні сільського музею. Вірі було трохи більш як 60 років, коли почала відвідувати тренажерний зал.
“У Мошорино відкрили спортзал, гарний із сучасними тренажерами. Майже кожного дня після домашньої роботи ходила та займалася на тренажерах, понад п'ять років відвідувала. Син жив біля мене, допомагав у всьому, був моєю надією і опорою. Відслужив строкову службу. Професію обрав мирну - вирощував хліб.Мав добру вдачу, доброзичливий характер та багато друзів. Все було добре, живи і радій життю. Поки не розпочалася повномасштабна війна. З перших днів війни Віктор, не чекаючи повістки, пішов добровольцем до лав Збройних Сил України і став на захист своєї Батьківщини. Проходив службу в одній із військових частин. Вітя загинув 21 червня 2023 року, під час виконання службового завдання.
З того часу у мене світ потемнів, у серці біль, у душі пустка, а очі від сліз не висихають”, - стримуючи сльози розповідає Віра Олексіївна.
Загибель сина, сильно вплинула на здоров’я жінки, повернулися головні болі, життя стало не радісним, єдине місце куди ведуть ноги і рветься душа – це могила сина.
“Там наговорюся з ним, наплачуся. Та й повертаюсь додому”, - розповідає жінка.
Віра Олексіївна знаходить розраду в онуках, а їх у неї троє. Має вже й правнучку – Агату. Допомагає справитися з втратою. донька.
“Якщо Бог дає життя, то потрібно знаходити сили і жити далі”, - розмірковує Віра Ковтунович.
текст - Катерина Матко, фото - Юлія Беркут
Матеріали підготовлено на замовлення ГО «Креативний простір Суботцівської громади «Інсайд» в ході реалізації локального проєкту «Молодь Суботцівської територіальної громади – амбасадори миру та безпеки» та в межах Проєкт "Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру" реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні та за підтримки Уряду Норвегії.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?