З Антоном я прожила коротке, але дуже щасливе життя
В умовах повномасштабного вторгнення в очах української жінки сьогодні - біль, розпач, втрата й водночас неймовірна сила. Поряд з тотальним горем навколо українські жінки здатні жити, відчувати, творити, будувати, відновлювати, допомагати, волонтерити, займатись бізнесом, опікуватись, відстоювати себе й інших.
До «Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир» хочемо вшанувати ЖІНОК нашої громади, які втратили найцінніше – своїх рідних і близьких на війні. Війні за право бути вільним, незалежним, проживати в мирі й безпеці. Подивіться в їх очі, почитайте їх історії, спробуйте осягнути масштаб їх болю та горя, і вкотре зрозумійте ціну нашого життя!...
Юлія Валєєва проживає в селі Суботці з маленьким синочком Марком, якому трішки більше року. У 24 роки вона втратила коханого чоловіка, з яким прожила досить коротке,але щасливе сімейне життя. Юля вийшла заміж за Антона 25 вересня 2021 року, придбали будинок, зробили ремонт, планували майбутнє.
5 березня 2022 року Антона мобілізували. Спочатку перебував по місцю проживання у територіальній обороні. 27 січня 2023 року в щасливого подружжя народився синочок Марк. А 5 березня 2023 року, Антона відправили на Бахмут. 20 травня 2023 року, під час виконання бойового завдання, Антон загинув. Марку було всього три місяці, коли не стало тата.
“Антон був веселим, завжди жартував, поспішав жити, все хотів встигнути, був дуже працьовитий, весь час щось робив. Всі справи йому були під силу. Він нікому не дозволяв мене ображати, все робили разом, дуже смачно готував. Антон допомагав мені після пологів та, майже, не випускав з рук синочка поки ми перебували у пологовому. У них існував якийсь невидимий зв’язок. 5 березня Антона відправили на Бахмутський напрямок. Для мене настали тривожні дні, там було гаряче. З Антоном ми спілкувалися по відеозв’язку, коли випадала хвилинка затишшя. Завжди писав нам з сином: “Ви моє життя”! Я втратила не лише коханого чоловіка, а й надійного друга.Він був тим, кого не можливо забути, кого кохають раз і на все життя! А Марк втратив татка, його любов, турботу, увагу, тепло. Синочок - маленька копія Антона. Марк – це моє спасіння. Бо з кожним днем болить все більше і більше. Це найстрашніше, що могло статися”, - розповідає Юля.
Юля закінчила медичний коледж і отримала професію фармацевта, до декрету працювала у Знам’янці в одній із аптечних мереж. Вона розповіла, що вона мріяла про тихе і спокійне життя з коханим чоловіком, і її мрія здійснилася. Вона все це мала, але війна зруйнувала її спокій, відібрала її силу та опору. її спасіння - це син, маленька копія Антона.
текст - Олена ТРИГУБЕНКО, фото - Юлія Беркут
Матеріали підготовлено на замовлення ГО «Креативний простір Суботцівської громади «Інсайд» в ході реалізації локального проєкту «Молодь Суботцівської територіальної громади – амбасадори миру та безпеки» та в межах Проєкт "Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру" реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні та за підтримки Уряду Норвегії.
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?