Історія успіху: Голова села Мошорине - Олексій Кондратенко
Кажуть, українська земля багата чорноземами, степами, копалинами. А ми переконані, що найбільше багатство України – це її люди. Особливо ті, які живуть у невеликих селах, зміцнюючи громаду своєю працею, авторитетом і талантом. Як ось голова села Мошорине – Олексій Кондратенко, з яким команда сайту «Суботці.Інфо» записала нещодавно інтерв’ю.
- Бачите стадіон? Важко повірити, що колись тут був просто смітник, прибирали разом, навели порядок, викорчували дерезу. А збудували за кошти ТОВ «РОС АГРО». Поруч була занедбана колгоспна їдальня, так її теж відновила компанія і зробила там чудовий тренажерний зал для всіх бажаючих, - розповідає Олексій Кондратенко.
- Наш клуб дуже гарний і великий, але на початку незалежності України він був у неприглядному стані. Під час дощів зі стелі текло, вікна випадали. Ми за останні кілька років замінили дах, вікна, двері, частково провели внутрішні ремонти. Зробили танцювальну кімнату і зараз там займаються три групи, яким проводить заняття Анжела Кіслінська, - заслужено пишається здобутками дітей Олексій Григорович.
- Ми вирішили, що недоцільно орендувати пересувну сцену, і звернулися за фінансовою допомогою до Руслана Згривця, який підтримав нашу ініціативу, виділив кошти, і тепер маємо постійне місце для виступів на свіжому повітрі, одне з кращих у всьому районі, - розповідає голова села. Під час карантину, коли не варто збирати багато людей у закритих приміщеннях, це особливо актуально.
А кому хореографія чи вокал не до вподоби, можуть займатися пішими прогулянками у гарному сквері, створеному за підтримки Олеся Довгого у центрі села, або віддати свої час і сили спорту. На новенькому стадіоні постійно приходять грати у футбол чи займатися фізичною підготовкою місцеві школярі, а частина молоді серйозно захоплюється велоспортом, бо ж тут діє по-справжньому відомий клуб «РОС АГРО», що його стабільно підтримує Роман Моцний.
- Цього року сільрада виділила 400 тисяч на зарплату двом тренерам, а ще купили за 30 тисяч велосипед для Чемпіонату Європи. Як так вийшло, що у селі потужно розвивається велоспорт? Ми свого часу думали, чим корисним зайняти молодь, а Вадим Кива завжди цим захоплювався, от і створилась можливість для розвитку цього напрямку. Тепер діти привозять додому у село нагороди європейського рівня!, - показує Олексій Кондратенко на будівлю утепленого дитячого садка, частина якої якраз і віддана любителям велосипедного спорту.
Повертаючись до теми суспільно-політичної, варто сказати, що цієї осені на голову майбутньої об’єднаної територіальної громади Олексій Григорович балотуватися не планує – йде кандидатом у депутати. Має величезний досвід і прагне дбати про мошорян та відстоювати інтереси свого села у майбутній Суботцівській громаді.
Поки навчався, відслужив у Чехословакії, а коли повернувся з армії, одружився. Потім пішов на роботу у колгосп «Жовтень» помічником бригадира тракторної бригади, де й пропрацював десять років.
- У 1994 році я сказав голові колгоспу, що втомився. Була вільна посада інженера з техніки безпеки, і я хотів її обійняти. Якщо ні, поставив ультиматум, то виставлю свою кандидатуру на посаду сільського голови, - розповідає Олексій Кондратенко про свій перший досвід участі у місцевому самоврядуванні. Чи не на другий день після тієї розмови у Будинку культури зібралися люди висувати кандидатів на посаду голови села. За одного кандидата люди не проголосували, інший взяв відвід, а керуючий відділенням колгоспу Микола Митрофанович Шундрин запропонував кандидатуру героя нашої розповіді... і люди за нього проголосували.
- Так я пропрацював з 1994 до 1997 року. Тоді у нас поруч був колгосп «Перемога». Будучи сільським головою, я спілкувався із людьми, був у них частим гостем, мені довіряли. Тому мене викликали у район і поставили умови, щоб я очолив той колгосп. Я казав, що я і у селі з трудом справляюся, навколо була справжня розруха. Але мені дали зрозуміти, що інакше не буде у нас плідної співпраці, тож я погодився і поїхав на збори, де мене обрали головою колгоспу, - згадує Олексій Кондратенко тодішні методи управління громадами і підприємствами.
- Підприємство це було... я, і все. Нічого не було – ні обладнання, ні інструментів, ні умов, ні навіть бухгалтера. Я почав надавати послуги людям, а мені дорікали, що я заробляю гроші. Навіть якось зібралася сесія, і почала вимагати звіт за роботу. Я відзвітувався, написав заяву на відпустку, та й звільнився, - розповідає Олексій Григорович.
Щоб підтримати родину фінансово, пішов працювати на будівництво. За перші кілька днів отримав зарплату більшу, аніж за кілька місяців директорування. Тому повернувся додому, продав телят, залишив на господарстві півня та дві курки, щоб дружині було легше, і поїхав працювати у Кіровоград.
- Відпрацював три місяці, клав камінь, я це вмію і люблю. А керівництво цінувало, бо я не палив, не вживав алкоголь, працював на совість, тому заробив достатньо грошей, закрив всі оті фінансові проблеми, які на мені «висіли» ще з часів колгоспу, і повернувся у село, - згадує герой нашої розповіді. А тут якраз і наступні вибори на порозі. Знайомі та друзі запропонували Олексію Григоровичу балотуватися. Тоді було чотири кандидати і він набрав найбільшу кількість голосів. Відтоді працює на посаді голови села.
- Знаєте, з чого почав? З пам’ятника! Центр села у нас не був таким гарним, як зараз. Люди буквально мали стрибати в автобус з гори, з кучугури. Тож ми зробили зупинку, підперли бугор кам’яною стіною, щоб він не повз на дорогу, і поставили пам’ятник Климовському. На тому місці взагалі був смітник і спочатку навіть я сам не знав, хто він такий, а тепер це визначна пам’ятка села, - показує Олексій Григорович Пам'ятний знак Семенові Климовському.
Також люди запропонували новому голові села зробити зручне місце під базар. Він підійшов до Петра Володимировича Гетьманця, і за підтримки ТОВ «РОС АГРО» все зробили у кращому вигляді.
Другого разу на цю ж посаду у Мошориному претендувало тільки двоє, був у Олексія Григоровича один конкурент. За нього проголосували 140 чоловік, а за Кондратенка - вдвічі більше, аніж у перший раз. Очевидно, це гарний показник довіри, яку висловлює село своєму очільнику.
- Ми багато свят проводимо разом. Наприклад, на День сільгоспвиробника ми завжди проводимо свято «Від всієї душі». Щороку збираємо у школі чи у Будинку культури 8-10 чоловік з тих, хто раніше працював, вони розповідають про свій життєвий шлях, вручаємо людям квіти, робимо фото на пам’ять. Цим опікується наша ветеранська організація, яку очолює Людмила Вікторівна Єрьоменко. Я без них, як без рук! Дуже багато хорошого, що є у селі, це виключно їхня заслуга!, - дякує за підтримку активістам Олексій Григорович.
- Який би захід ми не проводили, керівники району завжди знайдуть час, щоб приїхати, привітати. Там у соцмережах їм закидають, що вони це роблять перед виборами, але ж це не правда! Дмитро Молодченко у нас тут у районі працює дев’ять років і раз чи два на місяць обов’язково буває у кожному селі. Люди знають його не заочно, а в обличчя. Він не просто частий гість на нашій території – він завжди допоможе, виручить та підкаже, - переконаний Олексій Кондратенко.
Він цінує цю підтримку, покладається у розвитку села на місцевих фермерів, на підприємців, однособіників, інтелігенцію, а вдома надійний тил йому забезпечують дружина, діти і внуки.
- Мошорине моє рідне, і я хочу тут продовжувати працювати. Мені вже 63 роки, а я розказую дружині про свої плани і вона сміється, скільки всього ще я хочу втілити. Працюю і вдома, і на роботі. У мене не тільки турботи села – у мене вдома 60 кущів троянд, 200 штук хризантем, безліч квітів та плодових кущів. Дружина мене запитує, скільки я збираюсь жити, я кажу, що поки все не дороблю. Це моє життя.
Записала Вікторія Талашкевич, фото і редакції, і надіслані героєм розповіді
Коментарі
Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!Що мені дасть реєстрація?